Зміст
У тихому містечку Хирів на Львівщині, серед пагорбів Старосамбірщини, десятиліттями існувала військова частина, яка стала одним із наріжних каменів сучасних Десантно-штурмових військ України. Саме тут у 1979 році на базі кадрів 80-го парашутно-десантного полку сформували 39-ту окрему десантно-штурмову бригаду. Згодом ця хирівська військова частина перетворилася на 224-й навчальний центр повітрянодесантних військ і дала старт бойовим традиціям, що сьогодні втілює 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада — одна з найбоєздатніших і найвідоміших з’єднань Збройних Сил України.
Історія хирівської військової частини — це не просто хроніка передислокацій та реорганізацій. Це історія стійкості, вибору на користь незалежної України та професійної майстерності, яка гартувалася роками. База розташовувалася на території архітектурної пам’ятки — колишньої єзуїтської колегії, де старовинні зали та каплиця святого Йосифа стали свідками як радянської військової муштри, так і драматичних подій 1991–1992 років. Сьогодні фізична присутність частини в Хирові залишилася в минулому, але її дух продовжує жити в бойових діях і традиціях 80-ї бригади.
Історичне тло: єзуїтська колегія та радянський десантний гарнізон
Хирів завжди був невеликим, але стратегічно цікавим населеним пунктом неподалік від західного кордону. У радянські часи тут вирішили розмістити серйозну десантну структуру. У листопаді 1979 року за директивою Генерального штабу СРСР на базі кадрів розформованого 80-го парашутно-десантного полку створили 39-ту окрему десантно-штурмову бригаду. 19 грудня того ж року частина офіційно передислокувалася до Хирів а, і саме ця дата згодом стала Днем військової частини для її спадкоємців.
Бригада базувалася в історичних будівлях колишньої єзуїтської колегії — величної барокової споруди XVII–XVIII століть. Колись тут навчалися юнаки, лунали богословські диспути та церковні співи. Радянська армія перетворила ці стіни на казарми, навчальні класи та склади. Контраст був разючим: велична архітектура служила суто практичним військовим цілям. Десантники проходили інтенсивну фізичну та тактичну підготовку, стрибки з парашутом, відпрацьовували дії в тилу противника. У січні 1980 року один з батальйонів бригади навіть брав участь у бойових діях в Афганістані у складі обмеженого контингенту радянських військ.
У 1990 році 39-ту бригаду реорганізували в 224-й навчальний центр повітрянодесантних військ. Центр спеціалізувався на підготовці молодших спеціалістів для повітрянодесантних частин — радистів, механіків, командирів відділень. Саме тут формувалася та сама культура десантного братерства, фізичної витривалості та готовності до найскладніших завдань, яка пізніше стала візитівкою українських десантно-штурмових підрозділів.
1992 рік: як хирівська військова частина обрала Україну
Після проголошення незалежності України в серпні 1991 року ситуація навколо частини в Хирові стала напруженою. Радянське керівництво не хотіло віддавати стратегічно важливий десантний підрозділ новій державі. Уже в 1991 році до центру прибули два генерали Генерального штабу Збройних Сил СРСР з вимогою здати прапор і печатку під приводом розформування. Заступник начальника центру підполковник Михайло Коваль рішуче відмовив.
Спроби тиску повторилися й на початку 1992 року. Коваль, розуміючи важливість моменту, вийшов на зв’язок з українським політиком Степаном Хмарою та міністром оборони України. Наказ про розформування або виведення частини вдалося скасувати. 3 травня 1992 року особовий склад 224-го навчального центру склав присягу на вірність народу України. Це був один з перших таких актів серед десантних структур на території колишнього СРСР.
Саме в Хирові 3 травня 1992 року українські десантники зробили свідомий вибір на користь незалежної держави, заклавши фундамент майбутніх Десантно-штурмових військ ЗСУ.
29 травня 1992 року начальником центру призначили вже полковника Михайла Коваля (він отримав позачергове звання за стійкість). Частина особового складу, яка не склала присягу Україні, вибула до Росії. Так хирівська військова частина стала одним із осередків формування національних аеромобільних та десантно-штурмових сил.
Шлях трансформацій: від центру до елітної бригади
Після 1992 року частина продовжувала розвиватися відповідно до потреб молодої української армії. Через брак спеціального десантного озброєння та техніки airborne-компонент поступово трансформувався в аеромобільний.
| Рік | Ключова подія | Статус та зміни |
|---|---|---|
| 1979 | Формування 39-ї ОДШБр у Хирові | Радянська десантно-штурмова бригада на базі єзуїтської колегії |
| 1990 | Реорганізація | 224-й навчальний центр ПДВ |
| 3 травня 1992 | Присяга на вірність Україні | Український навчальний центр, ядро майбутніх ДШВ |
| 1995 | Реформування | 6-та окрема аеромобільна бригада |
| 1999 | Зміна структури | 80-й окремий аеромобільний полк |
| 2003 | Передислокація до Львова | Частина залишає Хирів, традиції переходять до нової дислокації |
| 2013–2016 | Подальші реформи | 80-та окрема десантно-штурмова бригада з танковим підрозділом |
| 2023 | Почесне найменування | 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада |
Дані про трансформації базуються на матеріалах Десантно-штурмових військ ЗСУ (dshv.mil.gov.ua).
У квітні 2003 року полк передислокували до Львова на фонди розформованого 7-го механізованого полку. Фізична військова частина в Хирові припинила існування як бойова структура. Територія колишньої бази з часом перейшла до цивільного використання — там з’явився спортивно-оздоровчий комплекс. У 2018 році на колишній території сталася пожежа, яка пошкодила кілька будівель. Проте пам’ять про хирівський період міцно увійшла в історію бригади.
Бойовий шлях спадкоємців хирівських традицій
Сьогодні 80-та окрема десантно-штурмова Галицька бригада (в/ч А0284) вважається однією з найбільш результативних і професійних частин Десантно-штурмових військ ЗСУ. Вона входить до складу 8-го десантно-штурмового корпусу. Бригада брала участь у миротворчих місіях, а з 2014 року — у боях на сході України.
З перших днів Антитерористичної операції десантники 80-ї бригади обороняли Луганський аеропорт, билися під Металіст ом, Новосвітлівкою, Щастям, брали участь у боях за Донецький аеропорт і Дебальцеве. У 2022 році вони захищали Гостомельський аеропорт і підступи до Києва, воювали під Вознесенськом, брали участь у Харківському контрнаступі та звільненні Ізюма. Згодом — важкі бої за Бахмут. У 2024 році підрозділи бригади діяли на Курському напрямку, де демонстрували високу ефективність у наступальних операціях.
Традиції, закладені в Хирові ще в 1979–1992 роках — висока фізична підготовка, тактична гнучкість і непохитна відданість Україні — сьогодні допомагають 80-й бригаді залишатися серед лідерів за результативністю в Силах оборони.
Командування бригади неодноразово відзначало, що саме хирівський період став тим фундаментом, на якому виросла сучасна бойова машина. Багато офіцерів і сержантів, які проходили службу або навчання в Хирові на зламі епох, передали свій досвід новим поколінням.
Спадщина хирівської військової частини сьогодні
Хоча активна військова частина залишила Хирів у 2003 році, її вплив на місто та регіон відчувається досі. 19 грудня — День військової частини — традиційно відзначають з урахуванням хирівських коренів. Ветерани, які служили тут у 80–90-х, зберігають живу пам’ять про той період. Колишні казарми та навчальні корпуси єзуїтської колегії нагадують про складні історичні шари: від релігійної освіти до радянської армії і, нарешті, до української незалежності.
Сьогодні Хирів — мирне містечко з власним життям, спортивним комплексом на колишній базі та гордістю за те, що саме тут народилася одна з найсильніших бригад країни. Історія хирівської військової частини вчить: навіть у невеликому гарнізоні можуть визрівати рішення, які змінюють долю цілої держави. Стійкість кількох офіцерів у 1992 році допомогла зберегти для України цінний десантний потенціал, який сьогодні захищає небо, землю та майбутнє нації.
Бойовий досвід, професійна підготовка та непохитний дух, народжений у Хирові, продовжують служити Україні. 80-та Галицька бригада — це живий доказ того, що справжня військова слава народжується не тільки на великих базах, а й у маленьких містечках, де люди в найкритичніші моменти обирають свою країну.
