Топонарь: аса, чия майстерність обернулася Скнилівською трагедією

Володимир Топонарь піднімався в небо так, ніби народився для цього. Полковник, член елітної групи «Українські соколи», пілот першого класу, який освоїв майже три десятки типів літаків і вертольотів. Його фігури вищого пілотажу захоплювали глядачів на авіашоу по всьому світу. А потім настав один день — 27 липня 2002 року — і все змінилося назавжди.

Того спекотного дня на аеродромі Скнилів під Львовом Су-27УБ під його керуванням упав у натовп. Загинуло 77 людей, серед них 28 дітей. Ще близько 250 отримали поранення. Це досі наймасштабніша катастрофа в історії авіаційних шоу. Ім’я Топонаря назавжди пов’язали з цією трагедією. Але за ним стояла довга й блискуча кар’єра, складні обставини та власна версія подій, яку він відстоював до кінця.

Шлях до неба: від донбаського селища до «Українських соколів»

Володимир Анатолійович Топонарь народився 1957 року в селищі Розсипне біля Тореза на Донбасі. Спочатку вивчав двигунобудування в Харківському авіаційному інституті, а потім опанував льотну справу в Чернігівському авіаційному училищі. Пройшов підготовку в Центрі льотчиків-випробувачів. Служив у Криму, в державному авіаційному науково-дослідному центрі у Феодосії.

1995 року його запросили до пілотажної групи «Українські соколи». Це була вершина для військового льотчика тих років. Група демонструвала складні фігури на міжнародних авіашоу. Топонарь виконував «косу петлю з поворотом», напівбочки та інші елементи, які вимагали ювелірної точності й холодного розрахунку. Колеги та глядачі вважали його одним із найкращих. Полковник, досвідчений випробувач, людина, яка знала небо краще за багатьох.

Кар’єра здавалася безхмарною. Він піднімався все вище — в прямому й переносному сенсі. Майстерність, визнання, гордість за українську авіацію після незалежності.

27 липня 2002 року: як усе пішло не так

Аеродром Скнилів. Святкування 60-річчя 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України. Близько десяти тисяч людей прийшли подивитися на показові польоти. Серед них — сім’ї з дітьми. Планували показати МіГ-29УБ, але через погоду його замінили на Су-27УБ. Екіпаж: командир Володимир Топонарь і другий пілот Юрій Єгоров.

О 12:52 літак зайшов у «напівпетлю» на надто малій висоті. Порушення льотного завдання, вихід на критичні кути атаки. Літак почав стрімко втрачати висоту. Зачепив стабілізатором дерево, потім крилом — бетон рульожної доріжки. Зіткнувся з припаркованим Су-17, правим крилом зачепив штурманський ліхтар Іл-76. Зробив три оберти й упав у натовп людей, які вийшли ближче до смуги, щоб краще бачити.

Літак вибухнув і спалахнув. Обидва пілоти катапультувалися вже після контакту з землею й отримали лише незначні травми. На землі ж розгорнулася жахлива картина. 77 загиблих. 28 з них — діти. Понад 250 поранених. Багато хто залишився інвалідами на все життя. Психологічні травми — ще одна невидима рана, яка не загоюється роками.

Версії катастрофи та суд

Офіційне розслідування Генеральної прокуратури та комісії Міноборони назвало головною причиною помилку екіпажу: відхилення від польотного завдання, недбалість і низький професіоналізм під час виконання маневру на малій висоті. Водночас слідство відзначило й організаційні прорахунки: глядачів розмістили надто близько до активної частини аеродрому, бракувало чіткої координації.

Топонарь своєї вини не визнав. Він стверджував, що під час маневру раптово впала тяга двигунів, літак став некерованим. За його словами, наземні служби не попередили про наближення до глядачів. «У тому, що трапилося, — вина організаторів. Літаки не повинні літати над глядачами», — говорив він пізніше в інтерв’ю.

Суд виніс вироки:

Деякі вироки згодом пом’якшили або замінили. Топонарь відбув близько восьми років. 2013 року покарання замінили на виправні роботи. Він оселився біля Кагарлика на Київщині, одружився вдруге, облаштував господарство. Працював у майстерні з ремонту принтерів, пересувався на роликах — через заборону керувати транспортом. Давав інтерв’ю, брав участь у телешоу, наполягав: «За мною вини немає, мене просто зробили цапом-відбувайлом».

Останні роки й від’їзд до Криму

Після звільнення Топонарь жив тихо. Мав трьох дітей від першого шлюбу. Син Іван став військовим льотчиком-вертолітником, отримав нагороди. Батько ніколи публічно не просив вибачення в родин загиблих. Багато хто сприймав це болісно.

У середині лютого 2022 року, перед повномасштабним вторгненням, Топонарь з дружиною Тетяною виїхав до Криму. Причина — важка хвороба, рак четвертої стадії з метастазами в легенях. Лікарі в Сімферополі та Керчі відмовили в операції. 21 січня 2023 року Володимир Топонарь помер у Керчі від ниркової недостатності. Йому було 65 років. Серце, яке витримувало екстремальні перевантаження в небі, не витримало. Тіло кремували, поховали в Феодосії.

Син Іван спростував чутки про участь батька у війні на боці Росії. Переїзд, за його словами, був виключно через лікування. Війну вони не обговорювали — надто ризиковано.

Що залишається після

Скнилівська трагедія стала жорстоким уроком. Вона прискорила зміни в організації авіашоу, вимогах до безпеки, розміщенні глядачів і контролі за польотами. Пам’ять про 77 загиблих живе в родинах, у меморіалах, у тих, хто того дня був на аеродромі.

Топонарь залишився в історії суперечливою постаттю. Талановитий пілот, чия майстерність десятиліттями надихала. Людина, яку суд визнав головним винуватцем найстрашнішої авіакатастрофи на шоу в Україні. Людина, яка до останнього дня відстоювала свою версію й ніколи не визнала провину повністю.

Його історія — не про чорне й біле. Вона про те, як високо можна злетіти й наскільки руйнівним може бути один неправильний віраж. Про ціну помилки в небі, де кожна секунда має значення. І про те, що навіть після найгучнішої трагедії життя триває — з болем, питаннями й пам’яттю, яку не стерти.

Сьогодні, коли ми згадуємо українських льотчиків, які захищають небо, історія Топонаря нагадує: небо прощає мало. Воно вимагає абсолютної точності, дисципліни й поваги до кожного, хто стоїть унизу.