Зміст
У лютому 2026 року відносини між США і Іраном зробили різкий поворот від затяжного протистояння до відкритої війни. 28 лютого американські та ізраїльські сили завдали масованих авіаційних і ракетних ударів по іранських об’єктах. Удари, відомі як операція «Епічна лють», знищили ключові військові та ядерні майданчики, а також забрали життя верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. Тегеран відповів ракетними та дроновими атаками, закрив Ормузьку протоку — артерію, через яку проходить близько 20 % світової торгівлі нафтою. Світ завмер у очікуванні подальшої ескалації.
За кілька місяців бойових дій загинули тисячі людей, мільйони опинилися в зоні ризику, а глобальні ціни на енергоносії підскочили. У червні 2026 року сторони підписали меморандум про взаєморозуміння в Ісламабаді — документ, який мав покласти край активним бойовим діям, відкрити протоку та запустити 60-денні переговори про остаточну угоду. Однак уже на початку липня перемир’я захиталося: Іран спробував встановити контроль над протокою та стягувати плату за прохід суден, США відновили удари та блокаду. Станом на середину липня 2026 року ситуація залишається напруженою, але дипломатичний канал, за словами американських офіційних осіб, досі відкритий.
Історичні корені конфлікту
Протистояння США і Ірану триває десятиліттями й нагадує складний клубок взаємних образ, геополітичних інтересів та ідеологічних відмінностей. У 1953 році ЦРУ та британська розвідка організували переворот проти демократично обраного прем’єра Мохаммеда Мосаддика, який націоналізував нафтову промисловість. На трон посадили шаха Мохаммеда Рези Пахлаві. Цей крок забезпечив Заходу доступ до іранської нафти, але заклав глибоку недовіру в іранському суспільстві.
Революція 1979 року стала відповіддю на десятиліття авторитарного правління та зовнішнього втручання. Ісламська республіка на чолі з аятолою Рухоллою Хомейні проголосила антиамериканський курс. Захоплення американського посольства в Тегерані та 444-денна криза з заручниками остаточно розірвали дипломатичні відносини. У 1980-х Вашингтон підтримав Ірак Саддама Хусейна під час ірано-іракської війни, що додало нових ран.
Ядерна програма та спроби домовленостей
Ядерна програма Ірану стала центральним пунктом конфлікту з початку 2000-х. Після виявлення таємних об’єктів у Натанзі та Фордоу міжнародна спільнота запідозрила прагнення створити зброю. У 2015 році за адміністрації Барака Обами було укладено Спільний всеосяжний план дій (JCPOA). Іран погодився обмежити збагачення урану до 3,67 %, скоротити запаси та допустити інспекції МАГАТЕ. Натомість зняли частину санкцій.
Адміністрація Дональда Трампа у 2018 році вийшла з угоди та запровадила політику «максимального тиску». Санкції вдарили по іранській економіці: ріал обвалився, інфляція зросла, мільйони людей відчули нестачу ліків та продуктів. Іран у відповідь поступово виходив за межі угоди, довівши збагачення до рівня понад 60 %. У 2020 році американський дрон вбив командира спецпідрозділу «Кудс» Касема Сулеймані — крок, який ще більше загострив ситуацію.
Війна 2026 року: як вибухнула порохова бочка
Наприкінці 2025 — на початку 2026 року в Ірані спалахнули масові протести на тлі економічної кризи. Репресії режиму посилили внутрішню напругу. 28 лютого 2026 року США та Ізраїль завдали превентивних ударів. Операція мала на меті знищити ракетний потенціал, ядерні об’єкти та послабити режим. Загибель Алі Хаменеї стала символічним і практичним ударом по вертикалі влади. Новим верховним лідером Асамблея експертів призначила його сина Моджтабу Хаменеї.
Іран відповів масштабними атаками по американських базах у регіоні, Ізраїлю та союзниках. Закриття Ормузької протоки миттєво вдарило по світовій економіці — ціни на нафту перевищили 100–130 доларів за барель у різні періоди. Бойові дії поширилися на Ліван, де «Хезболла» активізувала обстріли, та на інші фронти «Осі опору».
Меморандум червня 2026 року: надія на деескалацію
Після кількох раундів непрямих переговорів, зокрема за посередництва Пакистану та Катару, 17 червня 2026 року президенти Дональд Трамп та Масуд Пезешкіан підписали Ісламабадський меморандум про взаєморозуміння. Документ на 14 пунктів передбачав негайне припинення бойових дій на всіх фронтах, включно з Ліваном, зняття американської морської блокади протягом 30 днів та відновлення безпечного проходу комерційних суден через Ормузьку протоку (спочатку без стягнення плати на 60 днів).
США зобов’язалися не запроваджувати нові санкції під час переговорів, видати waivers на експорт іранської нафти та поступово скасувати всі санкції (включно з вторинними) за узгодженим графіком у рамках фінальної угоди. Іран підтвердив, що ніколи не прагнутиме ядерної зброї, та погодився на механізм переробки (down-blending) накопиченого високозбагаченого урану під наглядом МАГАТЕ. Сторони також домовилися про створення фонду реконструкції та економічного розвитку Ірану обсягом щонайменше 300 мільярдів доларів за участі регіональних партнерів.
Липень 2026: повернення напруги
Перемир’я протрималося недовго. На початку липня Іран почав вимагати встановлення маршрутів та зборів за прохід протокою, атакував кілька комерційних суден. США відповіли новими ударами по іранських цілях, відновили блокаду портів та запровадили додаткові санкції проти окремих осіб і компаній. Президент Трамп заявив, що меморандум «завершений», однак американські офіційні особи продовжували наголошувати на готовності до технічних переговорів.
Станом на 16 липня 2026 року в Перській затоці тривають обмежені обміни ударами, Ормузька протока залишається проблемною зоною, а 60-денне вікно для фінальної угоди добігає кінця. Економіка Ірану отримує часткове полегшення завдяки тимчасовим waivers на нафту, однак повноцінне відновлення потребує політичного прориву.
Геополітичні наслідки та український вимір
Конфлікт безпосередньо впливає на глобальну енергетичну безпеку. Закриття або обмеження Ормузької протоки миттєво б’є по цінах на пальне в Європі, що посилює інфляційний тиск та ускладнює відновлення економік, зокрема української. Іран традиційно постачав дрони та інші технології Росії, тому стабілізація або подальша ескалація в регіоні опосередковано впливає й на хід війни в Україні.
Для Близького Сходу результат переговорів визначить долю «Осі опору», баланс сил між Іраном та арабськими монархіями Перської затоки, а також перспективи ізраїльсько-палестинського врегулювання. Успішна угода могла б відкрити шлях до масштабних інвестицій в іранську економіку та послабити напругу в усьому регіоні. Невдача ризикує новим витком ескалації з непередбачуваними наслідками.
Що далі?
Ситуація між США і Іраном залишається динамічною та непередбачуваною. Ключові питання — доля іранської ядерної програми, обсяг санкційного послаблення, механізм контролю над Ормузькою протокою та роль регіональних гравців у фонді реконструкції — досі потребують детального узгодження. Обидві сторони демонструють обережний інтерес до продовження діалогу, однак взаємна недовіра та внутрішньополітичні фактори роблять будь-який прорив крихким.
У найближчі тижні та місяці світ спостерігатиме, чи вдасться перетворити крихке перемир’я на стійку угоду, чи регіон знову порине в хаос. Для України та Європи важливо відстежувати вплив цих подій на енергетичні ринки та глобальну стабільність — адже Близький Схід залишається однією з найчутливіших точок планети.
