Зміст
- 1 Історичні корені: від сіонізму до проголошення Ізраїлю
- 2 Шестиденна війна 1967 року та її наслідки
- 3 Осло, інтифади та цикли насильства
- 4 Війна, що почалася 7 жовтня 2023 року
- 5 Перемир’я жовтня 2025 року та ситуація у 2026-му
- 6 Західний берег: тиха, але небезпечна напруга
- 7 Міжнародний вимір і перспективи
Конфлікт між палестинцями та ізраїльтянами — це не просто війна двох народів за землю. Це багатошарова драма, де переплітаються історія, релігія, політика, травми поколінь і боротьба за виживання. У центрі — невеликий клаптик землі на східному узбережжі Середземного моря, який обидві сторони вважають своєю історичною батьківщиною. Сьогодні, у середині 2026 року, ситуація залишається напруженою: після кривавої війни, що почалася у жовтні 2023-го, формальне перемир’я діє вже понад вісім місяців, але насильство не припинилося.
Глибокі корені цього протистояння сягають кінця XIX століття, коли європейський сіонізм зіткнувся з арабським націоналізмом на тлі розпаду Османської імперії. Британський мандат, рішення ООН, війни, повстання, спроби миру — кожен етап додавав нові шари болю. Зараз Газа лежить у руїнах, Західний берег охоплений напругою, а міжнародна спільнота шукає шляхи виходу з тупика.
Щоб зрозуміти, чому мир здається таким крихким, варто пройтися ключовими віхами. Це не абстрактна історія — це жива реальність, яка щодня впливає на мільйони людей.
Історичні корені: від сіонізму до проголошення Ізраїлю
У другій половині XIX століття серед європейських євреїв набирає сили сіоністський рух. Теодор Герцль у книзі «Єврейська держава» (1896) сформулював ідею створення національного дому для євреїв як відповідь на антисемітизм. Перший сіоністський конгрес у Базелі 1897 року дав цьому рухові організаційну форму. Єврейська імміграція до Палестини, яка тоді входила до складу Османської імперії, поступово зростала.
Після Першої світової війни Британія отримала мандат Ліги Націй на Палестину. У 1917 році британський міністр закордонних справ Артур Бальфур видав декларацію, яка підтримувала створення «національного дому для єврейського народу» в Палестині, водночас обіцяючи не порушувати права неєврейського населення. Ця двозначність заклала фундамент майбутніх суперечок.
Після Голокосту тиск на створення єврейської держави посилився. 29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію 181 про поділ Палестини на єврейську та арабську держави з міжнародним статусом для Єрусалима. Єврейська сторона прийняла план, арабська — відхилила. 14 травня 1948 року Давид Бен-Гуріон проголосив незалежність Ізраїлю. Наступного дня війська Єгипту, Йорданії, Сирії, Лівану та Іраку ввійшли на територію колишнього мандату. Війна 1948–1949 років завершилася перемогою Ізраїлю, який розширив контроль понад межі, передбачені планом ООН. Близько 700 тисяч палестинців стали біженцями — ця подія відома як Накба («катастрофа»).
Шестиденна війна 1967 року та її наслідки
У червні 1967 року напруга знову вибухнула. Ізраїль завдав превентивного удару по Єгипту, Сирії та Йорданії. За шість днів ізраїльська армія захопила Синайський півострів, сектор Газа, Західний берег, Східний Єрусалим і Голанські висоти. Ця війна докорінно змінила карту регіону. Ізраїль почав будувати поселення на окупованих територіях, а палестинський національний рух, зокрема Організація визволення Палестини (ОВП), набрав нової сили.
Резолюція Ради Безпеки ООН 242 закликала до виведення ізраїльських військ з окупованих територій в обмін на мир. Формула «земля в обмін на мир» стала основою подальших переговорів, але її реалізація постійно зривалася.
Осло, інтифади та цикли насильства
У 1990-х роках здавалося, що мир можливий. Угоди в Осло 1993–1995 років створили Палестинську національну адміністрацію та обмежену автономію на частині Західного берега і в Газі. Однак убивство Іцхака Рабіна, зростання поселень, корупція в палестинських структурах і теракти звели процес нанівець.
Друга інтифада (2000–2005) принесла тисячі жертв з обох боків. У 2005 році Ізраїль односторонньо вивів війська та поселенців із Гази. Через рік на виборах перемогла ХАМАС, що призвело до розколу між Газою (під контролем ХАМАС) і Західним берегом (під контролем ФАТХ). Відтоді Газа пережила кілька великих військових операцій — у 2008–2009, 2012, 2014, 2021 роках.
Війна, що почалася 7 жовтня 2023 року
Ранок 7 жовтня 2023 року змінив усе. Бойовики ХАМАС прорвали кордон, убили близько 1200 ізраїльтян і взяли понад 250 заручників. Ізраїль відповів масштабною військовою операцією в Газі. Війна тривала майже два роки з короткими паузами.
За даними Міністерства охорони здоров’я Гази, станом на середину 2026 року кількість загиблих палестинців у секторі перевищила 73 тисячі, серед них понад 20 тисяч дітей. Кількість поранених сягнула близько 173 тисяч.
Ізраїльські джерела повідомляють про приблизно 2000 загиблих ізраїльтян за весь період війни, включаючи жертв 7 жовтня. Велика частина території Гази зруйнована. Понад 90 відсотків населення (близько 2,1 мільйона людей) було змушене залишити свої домівки.
Перемир’я жовтня 2025 року та ситуація у 2026-му
У жовтні 2025 року за посередництва США було досягнуто угоди про припинення вогню. Рада Безпеки ООН у листопаді 2025-го ухвалила резолюцію 2803, яка підтримала комплексний план, відомий як «План Трампа». Усі заручники були звільнені. Створено Раду миру (Board of Peace) під головуванням Дональда Трампа як перехідну адміністрацію для Гази.
Однак перемир’я виявилося крихким. Ізраїльські сили продовжують наносити удари, мотивуючи це необхідністю нейтралізувати загрози з боку ХАМАС. За даними палестинських медичних служб, від початку перемир’я до липня 2026 року в Газі загинуло понад 1100 палестинців. Ізраїль контролює від 60 до 70 відсотків території сектора, значно більше, ніж передбачалося початковими домовленостями.
У липні 2026 року ХАМАС оголосив про розпуск свого уряду в Газі та готовність передати повноваження технічному комітету. Реконструкція майже не розпочалася. Оцінки потреб сягають 70 мільярдів доларів, тоді як міжнародні зобов’язання значно менші.
| Ключова подія | Рік | Основні наслідки |
|---|---|---|
| Декларація Бальфура | 1917 | Підтримка єврейського національного дому Британією |
| Резолюція ООН 181 | 1947 | План поділу Палестини, відхилений арабською стороною |
| Проголошення Ізраїлю та війна | 1948 | Накба, створення держави Ізраїль, масове переміщення палестинців |
| Шестиденна війна | 1967 | Окупація Західного берега, Гази, Східного Єрусалима |
| Угоди в Осло | 1993–1995 | Створення Палестинської адміністрації, обмежена автономія |
| Напад ХАМАС і війна в Газі | 2023–2025 | Понад 73 тис. загиблих у Газі, руйнування інфраструктури |
| Перемир’я та резолюція 2803 | 2025 | Звільнення заручників, створення Ради миру, частковий контроль Ізраїлю над Газою |
Джерела даних: звіти OCHA та офіційні повідомлення сторін конфлікту.
Західний берег: тиха, але небезпечна напруга
Паралельно з подіями в Газі на Західному березі зростає насильство з боку поселенців і операції ізраїльських сил. За даними ООН, з жовтня 2023 року до середини 2026-го на Західному березі, включаючи Східний Єрусалим, загинуло понад 1100 палестинців. Кількість нападів поселенців сягнула рекордних рівнів. Розширення поселень і створення нових форпостів ускладнює перспективу створення життєздатної палестинської держави.
Населення Ізраїлю у 2026 році перевищило 10,2 мільйона осіб, тоді як у палестинських територіях проживає близько 5,5–5,7 мільйона людей. Загальна кількість палестинців у світі сягає 15,5 мільйона.
Міжнародний вимір і перспективи
Конфлікт давно вийшов за межі двостороннього. США залишаються ключовим союзником Ізраїлю. Країни регіону — Єгипет, Катар, Туреччина — виступають посередниками. ООН, Міжнародний кримінальний суд і різні комісії розслідують звинувачення у воєнних злочинах з обох боків. Деякі незалежні комісії ООН у 2025–2026 роках робили висновки про геноцид, які Ізраїль категорично відкидає.
Дводержавне рішення, яке десятиліттями вважалося єдиним реальним шляхом, сьогодні виглядає все більш віддаленим. Ізраїльські праві політики відкрито говорять про де-факто анексію частин Західного берега. Палестинська сторона розділена між ФАТХ і ХАМАС, а довіра між народами майже відсутня.
Реконструкція Гази, роззброєння бойовиків, створення ефективної палестинської адміністрації, безпека Ізраїлю — ці завдання виглядають майже неможливими одночасно. Проте історія показує, що навіть найглибші конфлікти іноді знаходять несподівані виходи. Питання лише в тому, скільки ще часу і людських життів знадобиться, перш ніж обидві сторони визнають, що продовження циклу насильства веде лише до взаємного виснаження.
Палестина і Ізраїль залишаються прикладом того, як історичні травми, релігійні почуття і політичні амбіції можуть на десятиліття заморозити можливість нормального співіснування. Поки що 2026 рік не приніс прориву, але й не поставив крапку. Конфлікт триває — у зміненій, але все ще небезпечній формі.
