Коротко
- Протипіхотна міна спрацьовує від людини — від натиску, розтяжки, наближення або команди. Її мета — вбити чи скалічити одну або кілька осіб.
- За ураженням їх ділять на фугасні й осколкові. Осколкові бувають кілкові, вистрибуючі й спрямовані.
- В Україні найчастіше трапляються ПМН-2, ПФМ-1 «Пелюстка», ОЗМ-72, МОН-50 і касетні ПОМ-2 / ПОМ-3.
- Фугасна міна зазвичай рве стопу. Осколкова б’є сектор або коло радіусом десятки метрів.
- Самостійно знешкоджувати не можна. Мінімальна безпечна відстань — сотні метрів. Телефонуйте 101.
- Цей текст — довідка для цивільних, а не інструкція сапера. Він не замінює офіційний інструктаж ДСНС чи розмінувальників.
Протипіхотні міни — це боєприпаси, розраховані на людину, а не на техніку. Вони вибухають від присутності, наближення чи контакту з людиною і призначені покалічити або вбити. Так їх визначає Оттавська конвенція 1997 року, яка набрала чинності 1999-го. Формально це звучить сухо. На землі все простіше і гірше: кругла «шайба» під листям, зелений пластиковий пелюсток у траві, тонка волосінь між кущами, сіра «книжка» на гілці.
Види протипіхотних мін відрізняються не кольором упаковки, а тим, що саме вас уражає і від чого спрацьовує заряд. Хтось чекає натиску ногою в п’ять-двадцять п’ять кілограмів. Хтось — ривка розтяжки. Хтось лежить і чекає команди з пульту. Частина взагалі розкидається з касет і ракет, і тоді поле засівається сотнями дрібних корпусів за один залп. Якщо ви повертаєтесь у село, йдете на город чи просто шукаєте дрова в лісосмузі — саме ці відмінності варто знати. Не щоб «знешкодити». Щоб вчасно зупинитись.
У практиці розмов із людьми, які заходили в деокуповані двори, майже завжди одна картина: предмет помітили вже після того, як нога була за сантиметри. Ніхто не шукав міну. Шукали стежку.
Що саме вважають протипіхотною міною
Міна взагалі — боєприпас, який кладуть під землю, на землю чи біля поверхні і який має вибухнути від людини або техніки. Протипіхотна — окремий підтип. Її спроєктовано саме під людину. Протитанкова з елементом проти вилучення формально не стає протипіхотною лише через цей елемент: так прописано в статті 2 Конвенції про заборону протипіхотних мін. Звучить як юридична казуїстика, і частково так і є. Для цивільного різниця практична. Протитанкова потребує великого тиску, часто від сотні кілограмів і вище. Протипіхотна може спрацювати від дитячої ноги.
Є ще межа між міною і міною-пасткою, між штатним виробом і саморобним пристроєм. Для тіла різниці майже немає. Для обліку — є. За даними Landmine Monitor, у 2024 році від мін і вибухових залишків війни постраждали щонайменше 6279 людей у світі. З них 1945 загинули, 4325 були поранені. Цивільні становили близько 90 відсотків. Майже половина цивільних жертв, де вік відомий, — діти. В Україні того року зафіксували 293 постраждалих. Цифра занижена: багато випадків у прифронтовій смузі просто не потрапляють у відкриту статистику.
Міна може лежати роками. Пластиковий корпус не гниє так, як хотілося б. Сніг зійде, трава відросте, стежка «звикне» — а датчик лишається. Тому забруднення території не закінчується разом із боями. Воно лише змінює вигляд.
Як класифікують протипіхотні міни
Є кілька «сіток», і вони накладаються одна на одну. Якщо дивитися лише на одну, картина крива. GICHD і більшість саперних шкіл починають з механізму ураження, потім додають спосіб встановлення і спосіб ініціації.
За характером ураження
- Фугасні — б’є вибухова хвиля і продукти детонації. Типова травма — зруйнована стопа, гомілка, опіки.
- Осколкові — корпус рветься на уламки або викидає готові забійні елементи: кульки, ролики, січені шматки металу.
Осколкові далі ділять на кілкові (стоять над землею на ніжці), вистрибуючі (підлітають і рвуться на висоті стегна чи грудей) і спрямовані (б’ють сектором, як «клеймор»). Окремо інколи виділяють кругові надземні, які ховають у траві й чагарнику.
За способом спрацювання
- натискні — від ваги ноги чи колеса візка;
- натяжні — від розтяжки, волосіні, дроту;
- керовані — підрив з пульту, по проводу чи радіо;
- з датчиками наближення, нахилу, сейсміки — спрацьовують, коли корпус хитають або коли поруч ідуть кроки.
Одна й та сама модель часто вміє і розтяжку, і команду. МОН-50 так і задумана. ОЗМ-72 теж. Тому «ця міна тільки натискна» — небезпечне спрощення.
За способом встановлення
- вручну — сапер або диверсійна група ставить виріб у ґрунт, на дерево, біля стежки;
- дистанційно — касети, реактивні системи, авіація, останніми роками ще й дрони.
Дистанційні міни дрібніші, їх багато, вони гірше картуються. Саме вони найчастіше плутають цивільних: лежать як сміття, як уламок пластику, як «іграшка».
Фугасні натискні міни: ПМН і її «молодші»
Це класика, яку більшість людей уявляє, коли чує слово «міна». Низький циліндр. Гумова або пластикова кришка. Заглибили в ґрунт на кілька сантиметрів або кинули під листя. Наступили — кришка сідає, ударник наколює капсуль, іде основний заряд.
Серія ПМН з’явилась ще наприкінці 1950-х. Далі її кілька разів «схудшували» і робили стійкішою до підриву сусіднього заряду.
- ПМН (ПМН-1) — близько 550–600 г загальної маси, заряд тротилу орієнтовно 200–240 г, діаметр близько 11 см, сила спрацювання приблизно 8–25 кг. Корпус бакелітовий, кришка гумова, чорна.
- ПМН-2 — легша, близько 420–440 г, заряд ТГ-40 приблизно 100 г, діаметр 12 см. Зверху характерний чорний «хрест» на кришці. Є затримка взведення близько хвилини.
- ПМН-4 — ще компактніша: діаметр близько 95 мм, висота 42 мм, заряд близько 50 г. Сила спрацювання 5–15 кг. Пластик, який металошукач бере гірше, ніж стару ПМН.
Вибух іде прямо під ногою. Хвиля і гарячі гази рвуть стопу, часто до гомілки, забивають у рану землю, каміння, шматки взуття й кісток. Це не «кіношний фонтан». Це коротка, глуха робота, після якої людина або втрачає свідомість, або намагається повзати. Задум таких мін історично був цинічний: не обов’язково вбити, достатньо вивести з ладу і навантажити евакуацію.
ПМН-2 у полі легко прийняти за іржаву кришку, за пластиковий клапан, за уламок каністри. Колір — зелений, брудно-оливковий, інколи коричневий. Після зими корпус обростає брудом і стає майже невидимим. Помічав за розповідями людей з Харківщини й Херсонщини одну й ту саму помилку: дивляться під ноги «на кругле», а наступають на край кришки, бо центр уже присипало.
ПФМ-1 «Пелюстка»: дрібна, летюча, підла для дітей
Це окремий вид протипіхотних мін — фугасна, натискна, але не закопана сапером, а розкидана. Корпус поліетиленовий, схожий на пелюстку, метелика або криве зелене насіння. Довжина близько 12 см, ширина 6 см, товщина 2 см. Вага всього 80 г, з них 37 г рідкої вибухової речовини ВС-6Д. Чутливість 5–25 кг. Одного натиску дитячої ноги вистачає.
ПФМ-1 — майже копія американської BLU-43/B «Dragontooth» часів В’єтнаму. Її не кладуть руками в ямку. Її сіють касетами: десятки штук з одного контейнера, сотні з реактивного залпу. Є варіант ПФМ-1С із самоліквідацією через 1–40 годин. На крилі в нього літера «С». Звичайна ПФМ-1 такого пристрою не має і може лежати довго. Зелений і коричневий кольори під траву й суху землю. У траві її майже не видно.
Саме через форму діти тягнуть «пелюстку» в руки. Так було в Афганістані в 1980-х, так повторюється в Україні. Міна не «створена як іграшка» — форма потрібна, щоб вона повільніше падала і лягала плазом. Але око дитини читає інакше. Наслідки ті самі, що в ПМН, лише корпус ще менший: зруйнована стопа, часто пальці руки, якщо підняли.
За спостереженнями з відкритих зведень ДСНС, цивільні найчастіше чіпають ПФМ-1 не на «міну», а на сміття. Підняли, перевернули, копнули. Все. Тому правило тут жорсткіше за інтуїцію: невідомий пластик у полі — це не сміття, поки сапер не сказав протилежне.
Осколкові міни: коли б’є не хвиля, а метал
Фугасна міна калічить того, хто наступив. Осколкова розрахована на групу. Уламки й готові елементи летять із швидкістю кулі, і тоді вже не важливо, чи ви наступили, чи стояли за десять метрів і курили.
Кілкові: ПОМЗ-2М і подібні
Найпростіша конструкція. Чавунний корпус на дерев’яному кілку, заряд тротилу близько 75 г, зривник натяжної дії, одна або кілька розтяжок. Стоїть над землею, часто в траві чи в кукурудзі, на висоті гомілки чи пояса. Спрацювала розтяжка — корпус дробиться, чавунні уламки йдуть колом. Радіус суцільного ураження невеликий порівняно з ОЗМ, але на стежці цього більш ніж досить.
Таку міну легше побачити, ніж закопану ПМН. І легше не побачити, якщо кілок уже обріс лозою. Розтяжка буває з дроту, волосіні, тонкого шнура. Інколи її маскують під рослинність так, що око чіпляється лише коли нога вже вибрана.
Вистрибуючі: ОЗМ-72, «міна-жаба»
Це той тип, який цивільні запам’ятовують з першого пояснення. У землі стоїть сталевий циліндр масою близько 5 кг, усередині 660 г тротилу і приблизно 2400 готових елементів — кульки або ролики діаметром близько 5 мм. Людина чіпляє розтяжку або оператор дає команду. Вишибний заряд підкидає бойову частину на 60–110 см. На цій висоті вона рветься. Осколки йдуть колом.
Радіус суцільного ураження — 25–30 м. Окремі елементи летять значно далі. ДСНС і цивільні інструктажі часто називають орієнтир у сотні метрів саме тому: «відійти на три кроки» тут не працює. Висота розриву вибрана під стегно, живіт, груди. Звідси й вулична назва «жаба»: вискочила і вдарила.
ОЗМ-72 ставлять і як керовану, і як натяжну. Зривники серії МУВ, МВЕ-72 та інші. Іноді кілька виробів зв’язують однією системою. У лісосмузі, на узбіччі, біля зруйнованого КПП — типове місце. Зверху може стирчати лише шматок дроту або нічого.
Спрямовані: МОН-50, МОН-90, «клеймор»
Спрямована осколкова міна стоїть ребром до очікуваного напрямку руху. Корпус плоский, часто з написом або стрілкою «на ворога». Усередині пластична вибухівка і готові елементи. Вибух формує сектор, а не коло. Американський M18 Claymore б’є приблизно на 60 градусів. Радянська й пострадянська МОН-50 — близько 54 градусів по горизонту, на дальність до 50 м. Висота сектора на граничній дальності — від кількох сантиметрів над землею до кількох метрів.
МОН-50 важить корпус близько 2 кг, заряд ПВВ — орієнтовно 700 г, розміри приблизно 226×156×66 мм. Її ставлять на ґрунт, кріплять до дерева, паркану, стіни. Ззаду відносно безпечніше, але «безпечна тилова дистанція» в довідниках — близько 35 м, не три кроки за стовбур. МОН-90 б’є далі. МОН-100 і МОН-200 — вже важкі вироби з кілограмами вибухівки і дальністю в сотні метрів; їх рідше зустріне цивільний на городі, частіше — на колишніх позиціях.
Спрямовану міну можна підірвати командою. У такому режимі частина юристів і військових не вважає її «класичною» протипіхотною міною Оттавської конвенції, бо немає датчика жертви. На місцевості вам від цього не легше. Якщо на дереві висить сірий корпус «книжкою» — це не годівничка.
Касетні осколкові: ПОМ-2, ПОМ-3 і «павутиння» ниток
ПОМ-2 і ПОМ-3 — це вже інше покоління. Їх сіють дистанційно. Після падіння з касети ПОМ-2 розкривається, викидає кілька тонких ниток-датчиків. Достатньо ривка близько 300 г — і міна працює. Заряд орієнтовно 140 г, радіус суцільного ураження близько 16 м. Є самоліквідація, часто в межах доби, але «часто» — не «завжди». Ставка на таймер у полі — дурість.
ПОМ-1 старша: сталевий корпус, вісім капронових ниток до 6 м, спрацювання від нахилу корпусу на 15–20 градусів. Радіус суцільного ураження 4–6 м. Зняти й знешкодити штатно її не передбачено.
ПОМ-3 небезпечніша саме логікою датчика. Там не обов’язково чіпляти нитку. Є сейсмічний елемент: міна «слухає» кроки. Бойова частина вистрибуючого типу, заряд близько 100 г, радіус ураження орієнтовно 13 м. Для цивільного це означає просту річ. Навіть якщо ви нічого не зачепили руками, ґрунт під вами вже може бути достатнім сигналом.
Такі вироби погано шукати очима. Нитки тонкі. Корпус невеликий. Після обстрілу касетами поле виглядає як після граду — шматки металу, стрічки, пластик. Серед цього сміття лежить бойова частина.
Порівняння основних типів
| Тип | Типові зразки | Що уражає | Як спрацьовує | Зона небезпеки |
|---|---|---|---|---|
| Фугасна натискна | ПМН, ПМН-2, ПМН-4 | Хвиля під ногою | Натиск 5–25 кг | Той, хто наступив |
| Фугасна касетна | ПФМ-1, ПФМ-1С | Руйнування стопи чи кисті | Натиск 5–25 кг | Той, хто наступив або взяв |
| Кілкова осколкова | ПОМЗ-2М | Уламки чавуну | Розтяжка | Кілька метрів колом |
| Вистрибуюча | ОЗМ-72 | Близько 2400 елементів | Розтяжка або команда | 25–30 м суцільно |
| Спрямована | МОН-50, МОН-90 | Готові елементи сектором | Розтяжка або команда | До 50–90 м у секторі |
| Касетна осколкова | ПОМ-2, ПОМ-3 | Осколки, інколи стрибок | Нитки, нахил, сейсміка | Орієнтовно 13–16 м |
Таблиця навмисно груба. Реальна зона уламка більша за «суцільне ураження». Вітер, відбиття від стіни, другий заряд поруч — усе це ламає красиві цифри. Тому цивільний орієнтир один: побачили підозріле — відходите далеко, не «на край стежки».
Саморобні пристрої і міни-пастки
Не кожна протипіхотна міна має заводський індекс. Саморобний вибуховий пристрій може бути зібраний з гранати, тротилової шашки, снаряда й дверного дзвінка. Датчиком стає розтяжка, натискна дошка, магніт, фотоелемент, радіоканал. Зовні це ящик, іграшка, пачка цигарок, труп тварини, покинутий телефон. Landmine Monitor окремо фіксує, що саме victim-activated імпровізовані міни дають найбільшу частку жертв у світі — понад дві тисячі лише за 2024 рік.
Міна-пастка стоїть не для того, щоб перекрити поле. Вона стоїть, щоб покарати цікавість. Підняв прапор. Відчинив двері. Взяв «кинутий» планшет. Зсунув труп. Усе це в підручниках з розмінування розписано як типові сценарії, і війна їх лише підтверджує. За досвідом розбору цивільних випадків, найгірше спрацьовує саме звичка «прибрати з дороги». Людина бачить підозрілу річ і хоче зробити довкілля зрозумілішим. Рука випереджає голову.
Окремо — боєприпаси, що не розірвалися. Це вже не міна за визначенням, але для ноги різниці нуль. Снаряд у ріллі, касетний елемент у дворі, граната без кільця в окопі. Їх теж не чіпають, не копають і не «перевіряють палкою».
Як розпізнати небезпеку і що робити
Розпізнавання для цивільного — це не знання індексу на корпусі. Це набір червоних прапорців.
- будь-який незнайомий предмет у полі, лісі, на узбіччі, у дворі після боїв;
- дріт, волосінь, шнур між деревами чи в траві;
- свіжоскопана земля «п’ятачками», сліди маскування, зламана гілка «не як вітер»;
- попереджувальні таблички, стрічки, написи «міни», навіть саморобні;
- пластикові «пелюстки», зелені чи коричневі, схожі на іграшку;
- плоскі корпуси на деревах і парканах, циліндри в ґрунті, кілки з «банкою» зверху.
Далі алгоритм, який повторює ДСНС України майже в кожній пам’ятці. Зупиніться. Не чіпайте. Не підходьте ближче. Не кидайте каміння «на перевірку». Не заливайте водою, не накривайте каструлею, не намагайтесь відтягнути гаком. Запам’ятайте орієнтири: дерево, поворот, стовп, зруйнований паркан. Відійдіть тією самою стежкою, якою прийшли. Попередьте людей поруч. Зателефонуйте 101. Якщо є можливість — залиште на відстані видимий орієнтир, але не біля самого предмета.
- Стоп. Ноги на місці, поки не зрозуміли, куди наступаєте далі.
- Очі — по колу, не лише на «кругле в землі». Шукайте дріт.
- Вихід — своїми слідами, не навпростець через траву.
- Дзвінок — 101, далі робіть те, що скаже диспетчер.
- Очікування — далеко. Для осколкових орієнтир цивільних інструктажів — сотні метрів, не «за той кущ».
Телефон біля підозрілого предмета краще не діставати «на фото для чату». Спочатку відійти. Фото з безпечної відстані інколи допомагає саперам, але жоден кадр не вартий кроку вперед. І ще одне, прозаїчне: тварини мін не розміновують. Собака може пройти повз ПФМ-1 і не зачепити датчик, а дитина — зачепити. Не женіть худобу «на перевірку поля». Це не метод, це спосіб отримати дві трагедії замість однієї.
Право, заборона і чому міни все одно лежать
Оттавська конвенція забороняє державам-учасницям застосовувати, накопичувати, виробляти й передавати протипіхотні міни, а також вимагає знищувати запаси і чистити територію. Україну конвенція зв’язує. Росія, США, Китай, Індія до договору не приєдналися. У 2025–2026 роках частина європейських держав почала говорити про вихід з договору на тлі загрози з боку країни, яка міни застосовує системно. Це політичний шар. На ґрунті в Херсонській чи Донецькій області він нічого не змінює: виріб уже там.
Конвенція не забороняє протитанкові міни. Не забороняє автоматично й керовані спрямовані заряди без датчика жертви. Тому на позиціях ви й далі бачитимете МОН-ки. Для цивільного після відходу військ це все одно вибухонебезпечний предмет. «Вона ж керована, значить безпечна» — немає такого правила. Елемент живлення сів, дріт перебитий, хтось поставив розтяжку «на всяк випадок».
Розмінування в Україні займе роки, швидше десятиліття. Пріоритет — домівки, дороги, поля, з яких живе громада. Поки сапери не дали «чисто», ділянка лишається підозрілою навіть якщо по ній вже їздив трактор. Трактор теж підриваються. Це не гіпотеза, це регулярні повідомлення з деокупованих районів.
Що з цим робити вам
Запам’ятайте не каталог індексів, а три сітки. Фугасна чи осколкова. Натиск, розтяжка чи команда. Поклали руками чи посіяли з касети. Цього досить, щоб мозок перестав бачити «сміття» там, де лежить заряд.
Якщо живете чи їдете в регіон, де були бої, тримайте в телефоні 101, не зрізайте через лісосмуги й узбіччя, не пускайте дітей самих у поле «по полуницю», не тягніть додому незнайомий пластик. Попросіть у місцевої влади або ДСНС актуальну пам’ятку по вашій громаді: які саме види протипіхотних мін там уже знаходили. Локальна картинка точніша за будь-який огляд.
Побачили підозріле — відійшли, зателефонували, попередили сусідів. Все. Решту мають робити люди з бронею, щупом і правом на цю роботу. Ваше завдання одне: лишитися з обома ногами.
