Сімоньян: як амбіційна журналістка з Краснодара стала одним із головних рупорів кремлівської пропаганди проти України

Народжена в 1980 році в звичайній вірменській родині на півдні Росії, Маргарита Сімоньян вже понад два десятиліття залишається однією з найвпливовіших фігур російських державних медіа. Її шлях від місцевої кореспондентки до голови RT, Rossiya Segodnya та Sputnik виглядає як класична історія стрімкого кар’єрного злету. Водночас для України та світу вона — символ інформаційної машини, яка роками готувала ґрунт для агресії, а після 24 лютого 2022 року відверто виправдовувала удари по цивільних об’єктах, закликала до жорстокості та мріяла про зникнення української державності.

Сімоньян не просто транслює наративи Кремля. Вона їх формує, посилює та робить прийнятними для мільйонів глядачів у понад ста країнах. Її голос лунав у прямих ефірах, коли російські ракети летіли по українських містах. Її слова про «денацифікацію» та «закінчити з західною Україною» стали частиною офіційної риторики. Саме тому Служба безпеки України задокументувала її публічні заклики як злочини проти людяності, а десятки країн запровадили персональні санкції.

Ця історія — не лише про одну людину. Це розповідь про те, як талант, амбіції та лояльність до влади можуть перетворитися на потужну зброю в інформаційній війні. І про те, чому світова спільнота вирішила припинити її дію.

Дитинство в Краснодарі та перші кроки до журналістики

Маргарита Симонівна Сімоньян народилася 6 квітня 1980 року в Краснодарі в родині нащадків вірменських біженців з Османської імперії. Батько ремонтував холодильники, мати займалася випадковими підробітками. Родина вважалася робочою, проте батьки зробили все можливе, щоб донька отримала хорошу освіту. Дівчинка закінчила школу з золотою медаллю, а в десятому класі поїхала на рік до США за програмою обміну — навчалася в Newfound Regional High School у Нью-Гемпширі.

Після повернення вступила на факультет журналістики Кубанського державного університету. Паралельно працювала в місцевій газеті та на телебаченні. Уже тоді проявилися риси, які згодом зробили її помітною: жорсткість у формулюваннях, готовність захищати офіційну позицію та вміння швидко адаптуватися до вимог влади. У 2000–2005 роках вона пройшла шлях від редактора інформаційних програм у Краснодарі до спеціального кореспондента федеральної програми «Вести». Висвітлювала Другу чеченську війну — досвід, який пізніше неодноразово згадувала як формування «правильного» погляду на конфлікти.

Стрімкий зліт: RT, Rossiya Segodnya та Sputnik

У 2005 році, у віці лише 25 років, Сімоньян призначили головним редактором новоствореного міжнародного каналу Russia Today (пізніше RT). Проєкт позиціонувався як «альтернативний погляд» на світові події, але швидко став інструментом поширення російської державної позиції. Під її керівництвом RT розширився до багатомовного холдингу з аудиторією в сотні мільйонів людей.

З 2013 року вона очолила також медіагрупу Rossiya Segodnya, а з 2014-го — агентство Sputnik. Таким чином в її руках опинився майже весь блок російських міжнародних державних медіа. Канали та агентства активно просували тези про «бандерівців» в Україні ще з 2014 року, заперечували причетність Росії до збиття MH17, виправдовували анексію Криму та підтримували сепаратистів на Донбасі.

Сімоньян отримала низку державних нагород РФ, увійшла до ради директорів Першого каналу та стала довіреною особою Володимира Путіна на виборах 2018 та 2024 років. Вона відверто заявляла про свою лояльність: «Я пишаюся, що працюю на свою країну».

Особисте життя: кохання, діти та важкі втрати

Особисте життя Сімоньян довго залишалося поза яскравим світлом софітів. Вона тривалий час була у стосунках з режисером та телеведучим Тиграном Кеосаяном — також активним прихильником кремлівської лінії. У 2022 році пара офіційно одружилася. У них народилися троє дітей: донька Мар’яна (2013), син Баграт (2014) та донька Маро (2019).

У вересні 2025 року Тигран Кеосаян помер після тривалої хвороби. Сімоньян провела багато часу біля його ліжка в реанімації. Саме в цей період, за її власними словами, на тлі сильного стресу у неї діагностували онкологічне захворювання — рак грудей. Діагноз поставили у вересні 2025 року (стадія 1–2). Вона перенесла мастектомію, проходить курси хіміотерапії, променевої та гормональної терапії. Сама Сімоньян пов’язала стрімкий розвиток хвороби з емоційним потрясінням від хвороби чоловіка.

Попри лікування, вона продовжує активну діяльність у медіа та публічних виступах.

Роль у пропаганді проти України: слова, що виправдовували війну

Саме Сімоньян стала однією з тих, хто найбільш послідовно та жорстко формував образ України як «нацистської» держави, яку потрібно «денацифікувати». Її публічні заяви після 24 лютого 2022 року неодноразово містили прямі заклики до насильства щодо українських міст та населення.

Вона публічно підтримувала анексію Криму та вторгнення 2022 року. У грудні 2023 року в ефірі заявила, що жителів західної України «треба добити». У листопаді 2024 року озвучила бажаний для Росії результат війни — безумовну капітуляцію та припинення існування України в її нинішніх кордонах. Неодноразово схвалювала ракетні удари по цивільній інфраструктурі та пропонувала «ядерний ультиматум» Заходу.

Сімоньян неодноразово відвідувала тимчасово окуповані території України для участі в пропагандистських заходах. Разом із чоловіком вона стала співавторкою фільму «Кримський міст. Зроблено з любов’ю», знятого в окупованому Криму за участі підсанкційного Аркадія Ротенберга. Подружжя також збирало кошти на потреби російської армії.

Служба безпеки України задокументувала її дії як підозру за чотирма статтями Кримінального кодексу: геноцид, посягання на територіальну цілісність України, пропаганда війни та виправдовування збройної агресії РФ.

Міжнародні санкції та ізоляція

Реакція світу на діяльність Сімоньян була однозначною. З 2022 року її внесено до санкційних списків Європейського Союзу, Великої Британії, Канади, США, України, Австралії, Нової Зеландії, Японії та Швейцарії. Санкції передбачають замороження активів та заборону на в’їзд.

У 2024 році США додатково запровадили санкції проти неї та RT за спроби втручання у президентські вибори в Америці. Сімоньян відкрито визнала, що після заборони мовлення в Європі та США RT перейшла на «партизанські проєкти» — приховані канали поширення контенту.

У січні 2023 року санкції проти неї ввела й Україна. Вона перебуває в розшуку СБУ.

Актуальний стан у 2026 році та вплив на інформаційну війну

Попри важку хворобу та персональні санкції, Сімоньян залишається на посаді головного редактора RT та Rossiya Segodnya. У грудні 2025 року видання Financial Times включило її до списку найвпливовіших людей року в категорії «Лідери». Це визнання парадоксально підкреслює: навіть перебуваючи під тиском, вона продовжує відігравати ключову роль у формуванні російського інформаційного порядку денного.

Її канал та агентство досі працюють у десятках країн, адаптуючи наративи під місцеву аудиторію. Методи стають дедалі витонченішими: приховані акаунти, репости без брендування, робота через «дружні» ресурси. Сімоньян неодноразово заявляла, що не зупиниться, доки виконує «завдання Кремля».

Історія Сімоньян — це історія про те, як одна людина може стати частиною механізму, що виправдовує війну, сіє ненависть та намагається переписати реальність. Для України її ім’я назавжди асоціюватиметься з тими словами, які лунали, коли гинули мирні люди. Світ відповів санкціями та ізоляцією — і це єдина адекватна відповідь на спроби перетворити журналістику на зброю масового ураження свідомості.

Сьогодні, у 2026 році, коли вона продовжує боротьбу з онкологією та залишається на чолі російської міжнародної пропаганди, її приклад нагадує: інформаційна війна триває. І ті, хто свідомо обрав бік агресора, несуть за це персональну відповідальність — юридичну, моральну та історичну.