Ігор Пелих: від майстра взуття до легенди українського телебачення

Ігор Пелих з’явився в ефірі саме тоді, коли українському телебаченню бракувало щирості та живої енергії. Його манера спілкування здавалася такою природною, ніби сусід зазирнув у гості й почав розповідати найцікавіші історії з дороги. За лічені роки він перетворився на одного з найпопулярніших ведучих 2000-х, а його проєкти стали справжнім ковтком свіжого повітря для мільйонів глядачів.

Народжений у Тернополі 3 лютого 1974 року, він пройшов шлях, який важко назвати простим. Від звичайного майстра з ремонту взуття до засновника власної продакшн-студії «Роги і копита Продакшн», від радіо в провінції до головних ефірів ICTV. Його життя обірвалося 8 травня 2009 року в автокатастрофі в Києві — йому було лише 35. Але за цей короткий час Ігор Пелих встиг залишити по собі стільки тепла, гумору й патріотизму, що про нього досі згадують з особливою ніжністю.

Його стиль — без сценаріїв, без фальші — став орієнтиром для цілого покоління журналістів і шоуменів. Сьогодні, коли його син Іван захищає Україну в лавах ЗСУ, а доньки продовжують творчий шлях, історія Ігоря Пелиха звучить особливо гостро й натхненно.

Запальна юність у Тернополі: від вулиці до мікрофона

Дитинство Ігоря було непростим. Батьки розлучилися, тож хлопець жив то в мами, то в тата. У 16 років він втратив батька. Після восьмого класу вступив до Тернопільського вищого професійного училища сфери послуг та туризму й здобув фах майстра з ремонту взуття. Перші гроші заробляв на взуттєвій фабриці. Паралельно займався вільною боротьбою та грав на бас-гітарі в рок-гурті Nameless.

Ще підлітком Ігор разом із друзями з СНУМ клеїв листівки за незалежність України. За це їх затримували й навіть тримали в СІЗО. Друзі згадують: він був одним із перших, кого забрали до міліції за те, що повісив жовто-блакитний прапор замість червоного. Уже тоді в ньому жила та сама непохитна громадянська позиція, яка пізніше проявиться на телебаченні.

У дитинстві Ігор часто імітував репортерів: у старий рюкзак «підключав» шнур від мікрофона й зламаний об’єктив від відеокамери. З друзями підходили до людей на вулиці, ставили провокаційні запитання й тікали сміючись. Ця дитяча гра згодом перетворилася на професію, в якій він досягнув вершин.

Перші кроки в медіа: радіо як справжня школа життя

1997 року в маленькій студії «Радіо Тернопіль» директорка запитала невідомого хлопця: «Що ти вмієш робити?» — «Говорити», — коротко відповів Ігор Пелих. Йому дали шанс. Спочатку він вів молодіжну програму «Веселий Роджер» на обласному радіо, а згодом перейшов на FM-станцію «Радіо Тернопіль», де отримав повну свободу. Його неформальна, щира подача миттєво припала до душі слухачам.

Пізніше була робота діджеєм на «Радіо Столиця» в Києві, а 1999 року — перехід на «1+1». Там разом із дружиною Олександрою Лозинською він вів програму «Не всі вдома». Гостями ставали Кузьма Скрябін, Святослав Вакарчук, ТНМК. Формат вирізнявся живими, нешаблонними розмовами — саме те, чого бракувало тогочасному телебаченню.

Зірковий час на ICTV: «Галопом по Європах» та магія імпровізації

З 2000 року Ігор Пелих став обличчям каналу ICTV. Адміністратор сайту швидко перетворився на ведучого й продюсера. Найгучнішим проєктом стала програма «Галопом по Європах» — туристичне реаліті-шоу, де звичайні люди вирушали в семиденні подорожі, виконуючи несподівані квести. Чотири сезони, тисячі вражень, свіжа операторська робота й саундтреки українських музикантів. Глядачі закохалися в цей формат саме завдяки харизмі Пелиха.

Інші проєкти — «На свою голову» (міський квест разом із Фоззі), «Таксі» (інтелектуальне шоу), «Лабіринт» (як продюсер). Він не потребував жорстких сценаріїв. Імпровізація, щирий сміх, вміння знайти спільну мову з будь-якою людиною — ось що робило його ефіри особливими. Колеги згадували: успішним проєкт Пелиха міг зробити лише сам Пелих, бо тільки він умів вкласти в нього душу.

Джерела даних: uk.wikipedia.org, obozrevatel.com

Незалежний дух: патріотизм і власна студія «Роги і копита»

Ігор Пелих ніколи не приховував своєї позиції. Під час Помаранчевої революції 2004 року він одним із перших на каналі повісив стрічки на знак незгоди з редакційною політикою. У 2005 році разом із дружиною заснував продакшн-студію «Роги і копита Продакшн». Це був сміливий крок — піти з великого каналу й будувати власну справу. Студія випускала авторські проєкти, де Пелих міг повністю реалізувати свої ідеї.

Він часто говорив про важливість довіряти команді: «Дуже важливо вміти не боятися делегувати… Давати людям можливість відчувати, що вони важливі». Цей принцип став основою його продюсерської філософії.

Сім’я Пелихів: кохання, діти та продовження справи

Ігор познайомився з Олександрою Лозинською в інтернеті. Вона стала не лише дружиною, а й соратницею — головною редакторкою студії. У шлюбі народилося троє дітей: син Іван (2001) та доньки Соломія (2003) і Устина (2007). Ігор віддавав сина до Пласту, багато часу приділяв родині.

Після його загибелі Олександра Лозинська очолила студію. Сьогодні вона вдруге заміжня й народила ще одну дитину. Син Іван навчався на режисера в університеті Карпенка-Карого, але з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Він воював на Бахмутському та Курському напрямках, отримав відзнаку Міністра оборони. 2025 року Іван одружився — пропозицію зробив коханій у Португалії. Донька Соломія пов’язала життя з музикою, як і батько колись. Устина живе й навчається за кордоном.

Син Ігоря Пелиха Іван сьогодні захищає Україну в лавах ЗСУ — той самий дух мужності та відповідальності, який батько демонстрував усе життя, продовжується в новому поколінні.

8 травня 2009 року: трагедія, яка сколихнула країну

Ранок 8 травня 2009-го став фатальним. Ігор Пелих їхав пасажиром Volkswagen Passat проспектом Перемоги в Києві. Близько п’ятої ранку в авто врізалася Honda. Від отриманих травм телеведучий загинув на місці. Йому було 35 років. Водій Honda спочатку зник, згодом з’явився в міліцію й отримав 9 років ув’язнення.

Прощання відбулося в приміщенні ICTV. Поховали Ігоря Пелиха 10 травня на Байковому кладовищі в Києві. Уся країна сумувала — з екранів зникла людина-сонце, як називали його друзі.

Спадщина, яка живе: нагороди, меморіали та вічна пам’ять

Ігор Пелих отримав премію «Телетріумф» як найкращий ведучий розважальних програм (2003) та посмертну нагороду за особливий внесок у розвиток українського телебачення (2009). У Тернополі йому встановили «живу меморіальну таблицю» у формі телевізора, а одну з вулиць у мікрорайоні «Північний» назвали його іменем. Зірка на «Алеї зірок» у рідному місті — ще один знак визнання.

Його згадують у піснях (гурт ТНМК «Фідель», треки Фоззі). Друзі досі називають його «людиною-сонце» — відкритою, чесною, життєрадісною. У межах проєкту #ПлакатиЩобНеЗабувати створюють добірки з його висловлюваннями.

Історія Ігоря Пелиха — це не просто біографія талановитого ведучого. Це історія про те, як звичайний хлопець із Тернополя, який починав із ремонту взуття й вуличних витівок, зміг стати символом щирості на українському телебаченні. Про те, як патріотизм і творчість можуть жити в одній людині. І про те, як його справа продовжується — в студії, яку очолює дружина, в музиці доньки, в мужності сина, який захищає країну, і в серцях усіх, хто досі з теплом згадує його голос в ефірі.

Його не стало 17 років тому. Але Ігор Пелих досі з нами — у спогадах, у проєктах, у дітях і в тому світлі, яке він залишив після себе.