Зміст
У перші дні липня 2026 року тема переговорів з рф знову опинилася в центрі уваги після телефонних розмов президента США Дональда Трампа з Володимиром Путіним та Володимиром Зеленським. Ці контакти відбулися напередодні саміту НАТО в Анкарі й показали, що американська сторона продовжує шукати шляхи пришвидшення процесу. Водночас українська сторона вже кілька тижнів демонструє готовність до прямого діалогу, а російська — затягує час, розраховуючи на подальші військові успіхи.
Переговори з рф ніколи не були простою справою. Вони завжди поєднували питання територій, безпеки, гарантій та довіри, якої після 2022 року майже не лишилося. Сьогодні ситуація ускладнюється ще й тим, що бойові дії тривають, а кожна зі сторін має власне бачення «реальностей на землі». Для України ключовим залишається питання, як вийти з війни з максимально збереженим суверенітетом і здатністю захищатися в майбутньому.
Останні місяці показали, що формат переговорів постійно змінюється: від трилатеральних зустрічей за участі США до пропозицій прямих контактів лідерів. Це створює і можливості, і ризики. Розгляньмо, що відбувається насправді, які позиції сторін і чому процес досі не набув чітких обрисів.
Від Стамбула до Абу-Дабі: як змінювався формат
Перші серйозні спроби переговорів відбулися навесні 2022 року в Стамбулі. Тоді сторони обговорювали можливу нейтральність України, обмеження армії та систему гарантій безпеки. Проєкти документів існували, але після виявлення злочинів у Бучі та інших містах Київ фактично припинив цей трек. Росія згодом почала посилатися на «стамбульські домовленості» як на базу для майбутніх розмов.
У 2025–2026 роках активізувався американський формат. За адміністрації Трампа відбулися зустрічі в Абу-Дабі та Женеві у тристоронньому форматі — Україна, Росія, США. Основним практичним результатом стали обміни полоненими, зокрема великий обмін у лютому 2026 року. Політичного прориву не сталося: головним каменем спотикання лишилася територія та питання, що саме вважати «реальністю на землі».
У січні–лютому 2026 року тристоронні переговори призупинили через початок конфлікту навколо Ірану. Відтоді прямих зустрічей делегацій майже не було. Натомість з’явилися непублічні канали та окремі контакти через посередників. У червні 2026 року Володимир Зеленський опублікував відкритий лист до Путіна, запропонувавши особисту зустріч на нейтральній території та повне припинення вогню на час переговорів. Російська сторона на пропозицію прямо не відповіла.
Позиція України: чіткі червоні лінії
Україна послідовно наполягає, що будь-які переговори мають починатися з визнання територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних кордонів 1991 року. На практиці це означає, що стартовою точкою може бути поточна лінія зіткнення, але без легітимізації окупації. Про це прямо йдеться у спільній заяві лідерів Великої Британії, Франції та Німеччини від 7 червня 2026 року: поточна лінія контакту — точка відліку, зміна кордонів силою неприйнятна, а право України обирати союзи має бути повністю збережене.
Київ готовий до повного припинення вогню як першого кроку, щоб створити простір для дипломатії. У відкритому листі Зеленського від 4 червня 2026 року прямо сказано: Україна готова припинити вогонь повністю на час переговорів. Також пропонується формат «між нами і вами» — прямі контакти лідерів на нейтральному майданчику (Швейцарія, Туреччина чи країни арабського світу).
Ще один ключовий елемент — надійні гарантії безпеки. Йдеться не лише про двосторонні угоди, а й про практичні механізми стримування: присутність міжнародних сил, заморожування російських активів до виплати компенсацій, а також право України на власну сильну армію. Без цього будь-яка угода ризикує стати лише паузою перед новим етапом агресії.
Вимоги Росії: максималізм без поступок
Російська позиція залишається жорсткою. Москва продовжує наполягати на повному контролі над Донецькою областю (включно з територіями, які наразі контролює Україна), визнанні Криму та інших окупованих районів, нейтральному статусі України та суттєвих обмеженнях її збройних сил. Ці вимоги фактично повторюють старі «стамбульські» та «анкоріджські» формули, які з’явилися після зустрічі Трампа і Путіна на Алясці у 2025 році.
За даними Financial Times від 6 липня 2026 року, Путін не планує змістовних переговорів принаймні до лютого 2027 року. Джерела видання в Москві та Києві зазначають: російська сторона не демонструє готовності до жодних поступок, розраховує на подальше просування на фронті (зокрема захоплення всієї Донеччини) та сподівається, що США тиснутимуть на Київ. Саме тому трилатеральний формат після лютого 2026 року майже не працював.
Така позиція створює ситуацію, коли Росія фактично відмовляється від компромісу, пропонуючи Україні вибір між капітуляцією та продовженням війни. Це пояснює, чому навіть за активної американської медіації прориву не відбувається.
Роль міжнародних партнерів
Сполучені Штати за президентства Трампа активно шукають швидкого вирішення. Телефонні розмови 5–6 липня 2026 року та заплановані обговорення на саміті НАТО в Анкарі — частина цієї стратегії. Вашингтон намагається поєднати тиск на обидві сторони, але російські джерела прямо говорять: найкращий для Москви сценарій — коли США «передадуть» Україну.
Європа, зокрема Велика Британія, Франція та Німеччина, наголошує на необхідності європейської участі в будь-якому процесі. У заяві від 7 червня 2026 року лідери E3 чітко підтримали ідею прямого діалогу Україна–Росія за участі США та Європи. Вони також наполягають на негайному припиненні вогню та юридично зобов’язувальних гарантіях безпеки, включаючи формат багатонаціональних сил.
Туреччина традиційно пропонує себе як майданчик. Анкара вже не раз організовувала зустрічі та обміни полоненими і заявляє про готовність продовжити цю роль. Для України це важливо, бо нейтральна територія зменшує ризики тиску.
Головні розбіжності: порівняння позицій
| Аспект | Позиція України | Позиція РФ |
|---|---|---|
| Територія | Поточна лінія контакту як стартова точка; жодної легітимізації окупації | Повний контроль над Донеччиною, визнання Криму та інших окупованих районів |
| Припинення вогню | Повне припинення як перший крок для переговорів | Часто пов’язує з виконанням політичних вимог |
| Гарантії безпеки | Міцні, юридично зобов’язувальні, з можливістю міжнародної присутності | Нейтралітет України, обмеження армії, відсутність іноземних баз |
| Формат переговорів | Прямий діалог лідерів або за участі США та Європи | Переважно двосторонній або через США, без сильної європейської ролі |
Ці розбіжності пояснюють, чому навіть за активної медіації сторони досі не змогли перейти від обмінів полоненими до політичної угоди.
Що далі: прогнози та практичні висновки
За оцінками джерел Financial Times, Росія не готова до змістовних переговорів принаймні до лютого 2027 року. Путін розраховує на військовий тиск і на те, що внутрішньополітична ситуація в США чи Європі змусить Київ піти на більші поступки. Це створює для України вікно, в якому треба максимально зміцнювати позиції на фронті та в дипломатії.
Саміт НАТО в Анкарі в липні 2026 року стане важливою перевіркою. Саме там можуть з’ясуватися, наскільки рішуче Вашингтон і європейські союзники готові підтримувати Україну в переговорах. Якщо тиск на Росію посилиться (санкції, допомога зброєю, заморожені активи), шанси на більш реалістичну позицію Москви зростуть.
Для України переговори з рф — це не абстрактна дипломатія, а питання виживання держави. Будь-яка угода, яка послаблює обороноздатність чи легітимізує окупацію, створює передумови для нової агресії через кілька років. Тому головне завдання — вести переговори з позиції сили: сильна армія, єдність суспільства, надійні союзники та чітке розуміння власних червоних ліній.
Reuters та інші міжнародні видання фіксують, що Україна вже кілька разів демонструвала готовність до компромісів у межах розумного. Росія ж досі не показала жодної готовності поступитися у ключових питаннях. Саме тому процес затягується, а реальний прогрес можливий лише тоді, коли баланс сил або міжнародний тиск змусить Москву переглянути свої максималістські вимоги.
Слідкуйте за заявами після саміту в Анкарі та за динамікою на фронті — саме ці два фактори найсильніше впливатимуть на те, чи отримають переговори з рф у 2026–2027 роках реальний імпульс.
