Захист має бути децентралізованим і наближеним до потреб містян. Під час останніх масованих атак метро та підземні паркінги стали звичними місцями, де тисячі киян перечікували тривоги. Водночас події показали, що столиці бракує доступних безпечних просторів, а принципи їх створення потребують переосмислення.
Застарілі норми та нова реальність
Державні будівельні норми, навіть після оновлення 2023 року, успадковують радянську логіку масових протирадіаційних сховищ. Через це створення нових захисних просторів часто стає надто дорогим і стримує їх появу в громадських будівлях та новій забудові.
Сучасну архітектуру безпеки варто базувати на розумному розосередженні та подвійному призначенні просторів. Захист має бути децентралізованим і наближеним до потреб людей. Проєктування укриттів доцільно розглядати не як окремі підземні бункери, а як інтеграцію безпекових функцій у повсякденне життя.
Три рівні змін
Для досягнення мети можна працювати на трьох рівнях. По-перше, переглянути нормативну базу під актуальні загрози. Є сенс відійти від обов’язкових вимог протирадіаційного захисту там, де це блокує будівництво. Сьогоднішня ядерна загроза не є щоденною, на відміну від атак балістикою, ракетами та дронами. Коли летить балістика, у людей немає п’яти хвилин, щоб дійти до централізованого бункера.
По-друге, розвивати простори подвійного призначення. Підвали в школах, садках та лікарнях, які відкриваються лише під час тривоги, більшу частину часу не використовуються, але потребують обслуговування. Натомість такі простори в повсякденному житті можуть функціонувати як коворкінги, бібліотеки чи хаби, а під час тривоги — трансформуватися в укриття з надійними конструкціями та автономними системами.
По-третє, адаптувати старий житловий фонд. Найскладніше — підвищити безпеку будинків, зведених десятки років тому. Один із підходів — принцип «будинку-фламінго»: добудова вздовж фасадів, яка збільшує площу квартир і виконує захисну функцію. У разі влучання ця конструкція бере на себе частину удару.
Не менш важливим є облаштування наявних підвалів. Будь-який підвал не є автоматично безпечним. Норми не передбачають захисту від прямого влучання. Головний критерій — у приміщенні має бути безпечніше, ніж зовні. Важливо забезпечити можливість евакуації, уникати транзитних мереж під тиском та використовувати безпечні матеріали без плитки, скла чи панелей, які можуть стати небезпечними під час вибуху.
Архітектурних та інженерних викликів попереду чимало. Питання безпеки має стати одним із базових критеріїв розвитку українських міст — нарівні з транспортною та соціальною інфраструктурою.
