Зміст
- 1 Коріння в Ходорові: перші кроки до великої сцени
- 2 Від Львова до центральних каналів: становлення професіонала
- 3 Голос і слово за кадром: сценарна творчість та озвучка
- 4 Війна як перевірка на міцність: «Еспресо» і щоденна правда
- 5 «Європейці з Лесею Вакулюк»: новий формат розмови про майбутнє
- 6 Особисті цінності: родина, традиції та маленькі добрі справи
- 7 Чому історія Лесі Вакулюк важлива саме зараз
У маленькому місті Ходорів на Львівщині, де історія триває понад шістсот років, народилася дівчинка, яка згодом стала одним із найвпізнаваніших голосів українського телебачення. Леся Вакулюк пройшла шлях від шкільних гуртків і першого гонорару в шість гривень до власної кореспондентської точки у Варшаві, сценаріїв документальних фільмів і ранкових ефірів під час найважчих випробувань для країни.
Сьогодні її ім’я асоціюється не лише з новинами та авторськими програмами. Леся Вакулюк — це журналістка, яка вміє говорити про складне просто, про болюче — чесно, а про європейські перспективи України — з глибоким знанням контексту обох сторін кордону. Її матеріали, колонки та інтерв’ю вже багато років формують уявлення про нашу країну далеко за її межами.
У 2025 році Леся Вакулюк завершила майже чотирирічний цикл ранкових ефірів на телеканалі «Еспресо», де щодня зустрічала глядачів під час інформаційного марафону, присвяченого війні. Вона не пішла з каналу повністю — лише змінила темп, щоб приділити більше часу родині, і зосередилася на авторській програмі «Європейці з Лесею Вакулюк».
Коріння в Ходорові: перші кроки до великої сцени
Леся Вакулюк народилася в Ходорові на початку 1980-х. Місто з багатою історією, зруйнованою синагогою, старовинним вокзалом і сильними традиціями стало для неї точкою відліку. У школі вона закінчила і середню, і музичну з золотою медаллю, брала участь у танцювальному та театральному гуртках, співала у вокальному ансамблі, грала на народних інструментах і навіть займалася гандболом.
Бабуся не підтримувала мрію про журналістику — вважала цю професію ненадійною і запрошувала додому «неуспішних журналістів», щоб відрадити онуку. Але Леся вже тоді знала, чого хоче. Перше визнання прийшло ще в шкільні роки: есе, опубліковане у всеукраїнській газеті «Зірка», принесло шість гривень гонорару в конверті. «Не в грошах справа, — згадувала згодом Леся Вакулюк. — Найважливішим було те, що мене надрукували».
Після школи вона обрала факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Практика на львівському радіо «Люкс» стала справжнім випробуванням: перший прямий ефір, коли серце готове було вистрибнути, а редактор після вимірювання пульсу спокійно сказав: «Пульс нормальний! Для новин підходиш». Гонорар за практику — 94 гривні — став ще одним маленьким тріумфом.
Від Львова до центральних каналів: становлення професіонала
Після університету Леся Вакулюк почала працювати кореспондентом на ТРК «Люкс» і каналі К1 у Львові. У 2006 році стала спеціальним кореспондентом К1. Потім — великий стрибок на центральний «Інтер»: спецкор програм «Подробиці» та «Подробиці тижня», а згодом — власний кореспондент телеканалу у Польщі.
Робота у Варшаві дала їй унікальний досвід. Леся Вакулюк не просто знімала сюжети — вона вчилася в країни, яка вже пройшла шлях медійної зрілості, розуміння норм і відповідальності. «Те, до чого ми зараз доходимо, Польща дійшла ще років десять чи й двадцять тому», — ділилася вона враженнями. У польських медіа вона також публікувала авторські матеріали в Gazeta Wyborcza та Wysokie Obcasy.
Паралельно з новинами Леся Вакулюк встигала працювати на розважальних проєктах: була співавтором і співведучою програм «Один тиждень. Вибори», «Один тиждень. Після виборів» та «Інший вимір» на К1, а також працювала на кількох сезонах шоу «Голос країни» та «Голос. Діти» на каналі 1+1.
| Період | Канал / Проєкт | Роль та досягнення |
|---|---|---|
| 2000-ті | ТРК «Люкс», К1 (Львів) | Кореспондент, спецкор з 2006 року |
| Кінець 2000-х — 2010-ті | «Інтер» | Спецкор «Подробиці», власний кореспондент у Польщі |
| 2010-ті | 1+1, К1 | «Голос країни», «Голос. Діти», авторські програми |
| 2020-ті | 24 канал, «Прямий», «Україна 24», «Еспресо» | Ведуча новин та ранкових ефірів, авторська програма «Європейці» |
Дані узагальнено на основі публічних джерел, зокрема Sestry.eu.
Голос і слово за кадром: сценарна творчість та озвучка
Леся Вакулюк ніколи не обмежувалася лише ефіром. Вона стала співавторкою сценарію документального фільму «Квітка. Голос в єдиному екземплярі» (2013) про легендарну українську співачку Квітку Цісик. Стрічка отримала кілька нагород і стала важливою подією в українській документалістиці. У 2021 році вийшов ще один значущий проєкт — «10 днів Незалежності», де вона також працювала над сценарієм.
Її голос звучить у мультфільмі «Смішарики» — Леся Вакулюк дублювала українською персонажа Нюшу. Вона озвучувала програму «Говорить Україна» на ТРК «Україна» та брала участь у проєкті «Книги, що говорять», де записувала аудіокниги для дітей з вадами зору. А в рамках ініціативи Олени Зеленської з україномовними аудіогідами її голос веде слухачів Единбурзьким замком.
Ці проєкти показують: Леся Вакулюк не просто розповідає новини — вона повертає українцям забуті імена, голоси та історії, які допомагають зрозуміти, хто ми є.
Війна як перевірка на міцність: «Еспресо» і щоденна правда
З перших днів повномасштабного вторгнення Леся Вакулюк приєдналася до команди «Еспресо». Майже чотири роки вона вела ранкові ефіри інформаційного марафону. Кожного ранку, навіть коли серце країни боліло, вона говорила глядачам «доброго ранку» — чесно, без штучної бадьорості, без замовчування болючих тем.
Паралельно з першого дня війни вона вела інформаційне волонтерство для польських медіа, коментуючи українські події для аудиторії, яка часто не розуміла всього контексту. Цей досвід став продовженням її польського періоду і допоміг будувати містки порозуміння.
У листопаді 2025 року Леся Вакулюк провела останній ранковий ефір на «Еспресо». Вона пояснила рішення сімейними обставинами — не йде з каналу, а лише зменшує оберти, щоб мати більше часу для близьких.
«Європейці з Лесею Вакулюк»: новий формат розмови про майбутнє
Після зміни графіка Леся Вакулюк повністю зосередилася на авторській програмі «Європейці з Лесею Вакулюк», яка виходить щонеділі о 16:00 на «Еспресо». Формат народився з попереднього проєкту «Люди змін з Лесею Вакулюк» і тепер ще глибше занурюється в теми модернізації, економіки, цінностей, безпеки та польсько-українських відносин.
У програмі вона розмовляє з людьми, які реально змінюють Україну та Європу: політиками, експертами, громадськими діячами. Розмови виходять відвертими, без цензури і з чітким європейським фокусом. Це не просто інтерв’ю — це спроба зрозуміти, як Україна може стати повноцінною частиною європейської спільноти, зберігаючи власну ідентичність.
Особисті цінності: родина, традиції та маленькі добрі справи
Леся Вакулюк — матір сина Уласа. Вона відкрито говорила про вагітність і народження дитини, і багато глядачів здивувалися, коли побачили її з животиком в ефірі. Сім’я завжди була для неї важливішою за кар’єрні амбіції, і саме сімейні обставини стали причиною зменшення обертів у 2025 році.
Вона багато пише про українські традиції — Різдво, Великдень, сімейні звичаї — навіть під час війни. У її колонках часто з’являється щира рефлексія: як зберегти тепло дому, коли дім у Бучі постраждав від обстрілів, як відзначати свята, коли серце не співає.
Окрім ефірів і сценаріїв, Леся Вакулюк займається волонтерством: озвучує книги, допомагає проєктам підтримки дітей, малює під’їзди будинків. «Вона встигає робити чимало добрих справ», — писали про неї колеги з 24 каналу. Це не пафос — це природна частина її характеру.
Коли перечитуєш її старі матеріали про Ходорів, Польщу чи перші роки війни, стає очевидно: Леся Вакулюк ніколи не зраджувала собі. Вона залишалася тією самою дівчинкою з Ходорова, яка вірила, що чесне слово має силу.
Чому історія Лесі Вакулюк важлива саме зараз
У 2026 році, коли Україна продовжує боротися за своє майбутнє в Європі, такі голоси, як у Лесі Вакулюк, набувають особливого значення. Вона не просто ведуча чи сценаристка. Вона — міст між поколіннями, між регіонами, між Україною та Польщею, між минулим і тим, що ми можемо створити разом.
Її шлях показує: з маленького міста можна прийти на головні ефіри країни. Зі щирістю та професіоналізмом можна завоювати довіру глядачів навіть у найтемніші часи. А з любов’ю до коріння і водночас відкритим поглядом на Європу — будувати діалог, який справді змінює реальність.
Леся Вакулюк продовжує працювати. Продовжує говорити. І, найголовніше, продовжує залишатися собою — журналісткою, яка не боїться правди і вміє її розповісти так, щоб її почули.
