Юрист, який став піцайоло. Близько року тому тернополянин Роман прокинувся з ідеєю відкрити піцерію. Завдяки десяткам майстер-класів і відеоурокам опановував новий фах. Тепер він замішує тісто, готує смачні начинки й пече справжню неаполітанську піцу у власному закладі «Romario».
Я ЗРОЗУМІВ: АБО ВЧУСЬ, АБО ВТРАЧАЮ ГРОШІ
Я ризикнув, зігравши у ва-банк, зате здобув колосальний досвід. Навчитись виробляти піцу було терміновим завданням, інакше міг просто втратити гроші. Вже орендував приміщення, та згодом моя працівниця повідомила, що плани міняються. Так, за три дні вдалось вивчити основи, а потім місяць я просто жив на кухні.
Довго думав, як назвати піцерію. Хтось із друзів сказав: чого ти «паришся», Ромаріо? То був ідеальний варіант. Я не робив офіційного відкриття, навіть вивіски ще не було. Просто 5 березня написав в Instagram: «Я відкрився!». У той день вдалось заробити перших 300 гривень.
НЕАПОЛІТАНСЬКА – ОСОБЛИВА
У Тернополі – безліч місць, де готують піцу, але неаполітанської ще ніхто не робив. Вона – крафтова, бо в кожного виходить різна. Може не бути ідеально круглою, але по-своєму смачна. Особливість піци в «повітряному» тісті, яке стоїть у холоді 24 години. Корж робиш руками, бо розкачувати його не можна, і відчуваєш, як повітря «йде в борти». Я не розумів цього, аж поки не спробував.
ІТАЛІЙСЬКА ПІЦА – З УКРАЇНСЬКИХ ПРОДУКТІВ
Довго експериментував у пошуках ідеального рецепту, витратив гори борошна. Годував піцою всіх друзів і сам набрав 15 зайвих кілограмів. Борошно вибирав так прискіпливо, що на млині у працівників очі сіпались. Зазвичай беруть італійські сорти, та наше виявилось зовсім не гіршим. Ретельно добирав складники: якісну моцарелу знайшов у приватному господарстві, Чорізо для піци салямі приглянув серед закордонних продуктів, інгредієнти для соусів – з-закордону. Наприклад, в «Діаволі» багато зелені, «Капрічоза» нестандартна, бо кольорова, найсмачніша для мене – «Маргарита».
У ПІЦЕРІЮ ЛЮДИ ПРИХОДЯТЬ, ЯК ДОДОМУ
Чимало тернополян відвідують«Romario» за рекомендаціями вперше – і повертаються. У піцерії людям затишно, тут ми можемо спілкуватись за кавою, як вдома. Приходять також за свіжою випічкою – круасанами і тортиками, які пече мама. Без неї б не впорались. У нас невеликий заклад, тому все по-домашньому. Для мене тут особлива атмосфера. Памʼятаю, літом, після тренувань в залі, на роботу ходив пішки. У когось день тільки починався, а я вже був готовий зрушити гори. У закладі вмикав музику, пічку, чекав, поки нагріється кавовий апарат – і до праці.
ХТО «КАЙФУЄ» ВІД РОБОТИ, НЕ ПРАЦЮЄ НІ ХВИЛИНИ
У мене була мета: робити крутий продукт з якісних складників. І це вдалось. Зараз я вдосконалююсь і знаю, куди рухатись. Маю чарівний зошит, який коштує, певно, мільйони, бо там море ідей. Це називається бізнес в стилі «фанк», коли робиш так, як хочеться. Я «кайфую» від того, що роблю, тому не працюю ні хвилини.
