Кожному з нас від народження даються певні здібності й таланти. Але часто життя складається так, що ми їх не пізнаємо, або змушені займатися тим, до чого не лежить душа. Природу не обманути, й рано чи пізно справжнє покликання виринає само. Так трапилося з інженеркою-технологом Наталею Кіріною, родом з Хмельниччини. Жінка, вийшовши на пенсію, розпочала нове життя, сповнене яскравих барв і незабутніх вражень.
Інженерка-технолог з творчою душею
– Ви не повірите, я любила малювати в дитинстві, – пригадує пані Наталя. Та коли дівчинці було шість, у неї діагностували поліомієліт. Це інфекційне захворювання, яке уражає нервову систему, може спричинити параліч і навіть призвести до летального випадку.
– Мені паралізувало весь правий бік тіла. Було дуже важко… Тоді нова лікарка з мого села порадила батькам купити піаніно. Воно мене врятувало! Хоч і не одразу я його полюбила, бо доводилося вчитися музиці, до якої була байдужа, а про малювання, звісно, забути. А, знаєте, музичну школу я закінчила з відзнакою, а на художню ані сил, ані часу не залишалося. Коли прийшлося вступати до вишу, дуже хотілося обрати творчу професію – стати журналісткою чи архітекторкою. Але журфак у ті роки був рідкістю, а для архітектурного без підготовки не обійтись. Вступила до металургійної академії та здобула технічну освіту, – ділиться жінка.
Усе життя пані Наталя працювала інженеркою-технологом на заводі. На творчість часу не вистачало. Багато справ, розповідає, було на виробництві, уваги потребувала сім’я. Максимум, що залишалося для самовираження – малювати заводські стінгазети у свята та складати друзям вірші на ювілеї. Але тут жінку став ще й підводити зір, що постраждав у дитинстві через поліомієліт.
– Ви, мабуть, здивуєтесь, я носила окуляри з діоптріями -20, розрізняла тільки великі об’єкти, для прикладу, машину чи будинок, – розповідає героїня. – Сусідів пізнавала з голосу, коли вони віталися зі мною, дорогу переходила, коли не чула проїжджого транспорту. А відпочивала в улюбленому Криму.., ох, як я люблю Крим, все б зараз віддала, щоб ще раз побувати там, але здоров’я не дозволяє так далеко подорожувати. Так ось, у свої молоді літа подорожувала радше інтуїтивно, за старою пам’яттю…
Одна зустріч може змінити життя…
У сорок років Наталя Кіріна морально готувалася до сліпоти. Врятувала їй зір одна зустріч з молодим офтальмологом Владиславом. Після ретельного обстеження лікар направив пані Наталю на операцію. Її оперували всього 15 хвилин. Через два тижні прооперували друге око, і жінка заново побачила світ.
– Колись обожнювала малювати кримські пейзажі, але давалися вони мені лише з найпотужнішою лупою. Тепер лупа мені не потрібна, творю одну картину за іншою зі старих фотографій. Ці пейзажі надихають мене, вони подобаються моєму чоловіку.., так ми подорожуємо знову, – каже жінка.
На цьому творчість пані Наталі лише розпочиналася. Після живопису художниця, несподівано для себе, відкрила власну техніку виготовлення незвичайних барвистих панно. У них втілює неймовірні сюжети. Бачу на них квіти, море, гори – вони неперевершені. На техніці панно варто зупинитися докладніше, настільки вона цікава.
Майстриня протягує гачком петлі синтетичної або вовняної пряжі через велику канву із сотень і тисяч таких петельок різних відтінків. У результаті – глибинна картина. Така робота нагадує гобелен або килим зі щільним низьким ворсом, але виглядає при цьому об’ємно і дуже фактурно. Квартира пані Наталі, як музей. З цікавістю розглядаєш кожну її роботу. Без рукоділля, яким займається щодня, жінка не уявляє свого життя, бо поки творить, – живе!..
Студентка Галицького коледжу
імені В’ячеслава Чорновола
Даяна Вдовина
