У жовтні 1920 року Польща та Литва підписали в Сувалках угоду про кордон. За нею Вільнюс, попри переважаюче польське населення, мав відійти литовцям. Уже наступного дня понад 15 тисяч вояків Другої Речі Посполитої, вдаючи повстання проти цього договору, вирушили на місто. Вони зайняли його втретє і утримували до вересня 1939 року.
Фіктивне повстання генерала Желіговського
Вранці 8 жовтня 1920 року генерал Луціян Желіговський звернувся до солдатів 1-ї Литовсько-Білоруської дивізії з прокламацією: «В ім’я закону та честі, спільних з вами, я звільню наші землі від загарбника, щоб у Вільнюсі було скликано Законодавчий сейм цих земель, єдиний, що вирішить їхню долю». Наступного дня його полки окупували Вільнюс, не дослухаючись командування у Варшаві.
Очільник Другої Речі Посполитої Юзеф Пілсудський офіційно відреагував на демарш генерала так: «Може настати час, коли проти вас буде не лише позиція світу, а й Польщі. […] Може настати час, коли навіть я буду змушений піти проти вас». Це була лише офіційна маска. Центральна влада у Варшаві нібито не мала стосунку до подій і навіть дещо їх засуджувала.
Насправді все мало вигляд самовільного кроку Желіговського. Генерал, поляк, народився в Литві під Ошмянами — містом, що нині входить до складу Білорусі. Та сама земля була малою батьківщиною і для Пілсудського. Він з’явився на світ у селі Залавас, за якихось сто кілометрів на північний схід від Вільнюса.
Референдум і приєднання
У 1922 році поляки провели референдум у захопленому Віленському краї — Серединній Литві. У плебісциті відмовилися брати участь литовці та інші національні меншини. Це не завадило, згідно з його результатами, приєднати значну частину Литви до Польщі.