Пам’яткоохоронна резиденція, започаткована чинним військовослужбовцем Олександром Ленем і ветераном-реставратором Данилом Гуріним, привертає увагу до збереження культурної спадщини Києва. Проєкт зосереджений на архітектурі та мистецтві кінця XIX — початку XX століття. Його реалізували через освітні програми, волонтерські ініціативи та залучення громади в межах проєкту ВІЛЬНО.
В інтерв’ю Олександр Лень і Данило Гурін розповідають, чому взялися за цю тему, і розмірковують, чи усвідомлює суспільство цінність культурної спадщини сьогодні.
Ідея резиденції та професійний досвід
Олександр Лень згадує: ідея з’явилася ще за часів культурно-освітнього простору «Цегла» на вулиці Великій Житомирській, 4. Простір припинив існування кілька років тому. Колектив розпався, але думка про резиденцію лишалася. Разом з Анастасією Кузьменко вони шукали можливості втілити задум.
З Данилом Гуріним вони познайомилися завдяки програмі «Вільно». Під час першої телефонної розмови одразу обговорили освітню програму. Згодом зустрілися в Києві й запустили проєкт.
Питання збереження спадщини хвилювало всіх, хто був пов’язаний із «Цеглою». Освітні вечори з лекторами про старий Київ допомогли сформулювати тему. Лень навчався в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, має художню практику та досвід викладання.
Данило Гурін додає: вони зійшлися на спільному навчанні в НАОМА. Подали заявку на програму «Вільно» з невеликими грантами. Анастасія Кузьменко допомогла значно. Усе життя, окрім служби, Гурін присвятив реставрації. Працював у музеї, мав власну майстерню. Серед великих проєктів до повномасштабного вторгнення — роботи на Центральному автовокзалі та Річковому вокзалі Києва.
Вони зрозуміли: ділитися знаннями важливо. Люди мають інтерес, і це формує правильне ставлення до спадщини.
Освітня програма, толоки та виклики
Команда резиденції — три запрошені кураторки: Даша Корба (архітекторка, голова ГО «Мапа реновації»), Поліна Пискурьова та Тетяна Тадай. Дизайном займалася Ярослава Ковальчук. Організаційне ядро — Лень, Гурін і Кузьменко.
Програма тривала 16 днів і була насиченою. Події відбувалися щодня, на вихідних — по два заходи. Локації змінювали: Національний художній музей України, простір Mlyn, «Їде дах», Національна наукова медична бібліотека, дача Братмана, садиба Барбана.
Участь була безкоштовною. На 12 місць надійшло 110 якісних заявок. Відбір пройшов через особисті інтерв’ю.
Лекції читали В’ячеслав Шуліка про сакральний живопис, Марія Борисенко — про реставрацію паперу, Аліса Святина — про фасади. Гурін говорив про внутрішній декор. Був блок з історії мистецтва та суспільного контексту.
Учасники вивчали стилі з лектором Антоном Коробом, потім перейшли до практики. Організували поїздки до Пущі-Водиці на толоки до дач Костянтина Єфремова та Анни Новікової. Дача Єфремова постраждала від обстрілів 2022 року. Дача Новікової згоріла 2023-го. Волонтери консервують залишки. Власники відкриті до співпраці.
Зустріч біля садиби Барбана показала типову ситуацію: будівля напівзруйнована, але місцеві захистили сквер від забудови.
Гурін підкреслює: влада і громада часто не бачать цінності об’єктів. Мозаїчні зупинки чи ліпний декор замінюють на дешеві аналоги. Резиденція формує розуміння через конкретні прецеденти.
Юридичних інструментів проти безвідповідальних власників мало. Штрафи сміховинні. Ситуація змінюється лише за публічного резонансу. Гурін і Лень пішли до війська з відчуття відповідальності. Тепер воно трансформувалося в культурні проєкти. Нещодавно отримали дозвіл на реставрацію мозаїки біля пам’ятника Сковороді на Подолі разом зі студентами НАОМА.
Раніше фахівці працювали в професійній бульбашці. Сьогодні соцмережі масштабують історії. Важливе 3D-оцифрування: фізично евакуювати пам’ятки з зони бойових дій часто неможливо.
Російські обстріли Києва наприкінці травня 2026 року пошкодили Національний художній музей, де планували виставку робіт учасників. Її відклали. Показ перформансу Марії Черкашиної вже відбувся. 30 липня Анна Яненко читала лекцію в книгарні «Сенс». Планують наступну резиденцію про міжвоєнний період і модернізм.
Результати першої перевершили очікування. Мережування між фахівцями, активістами та громадою спрацювало повністю. Проєкти з мозаїками на Подолі та вітражами в Дніпрі мають перерости в системну роботу.
