Отит це запалення якого вуха: типи, симптоми та принципи лікування

Отит це запалення якого вуха — питання, що виникає у кожного, хто хоча б раз відчув різкий біль або закладеність у цьому органі. Насправді отит — це не одна конкретна хвороба, а загальна назва для запальних процесів, які можуть розвиватися в зовнішньому слуховому проході, порожнині середнього вуха або структурах внутрішнього вуха. Кожен варіант має власні механізми виникнення, характерні ознаки та потребує різних підходів до діагностики й терапії.

У дорослих і дітей отит трапляється часто, але локалізація запалення визначає і тяжкість, і ризик ускладнень. Зовнішній отит зазвичай пов’язаний з місцевими факторами — водою чи мікротравмами. Середній найчастіше стає ускладненням респіраторних інфекцій через порушення роботи слухової труби. Внутрішній отит (лабіринтит) рідкісніший, але серйозніший, бо зачіпає апарат рівноваги та слухові рецептори. Точне визначення, отит це запалення якого вуха, дозволяє лікарю обрати ефективне лікування та уникнути хронічних проблем зі слухом.

Своєчасне звернення до отоларинголога залишається головною умовою успішного результату. Самостійне використання крапель або прогрівання може погіршити ситуацію, особливо якщо є перфорація барабанної перетинки або поширення процесу вглиб.

Будова вуха та чому запалення вражає різні відділи

Орган слуху умовно поділяють на три відділи. Зовнішнє вухо — це вушна раковина та слуховий прохід, що закінчується барабанною перетинкою. Воно виконує захисну й звукопровідну функцію. Середнє вухо — повітряна порожнина з трьома слуховими кісточками (молоточок, коваделко, стремінце), які передають коливання від перетинки до внутрішнього вуха. Тут також розташована слухова (євстахієва) труба, що з’єднує порожнину з носоглоткою і забезпечує вентиляцію та дренаж. Внутрішнє вухо — це кістковий лабіринт: завитка (кохлеа) для сприйняття звуків та вестибулярний апарат (півкружні канали, присінок) для рівноваги.

Запалення виникає, коли бар’єри пошкоджуються або порушується дренаж. У зовнішньому відділі це часто трапляється через надмірну вологу або травму шкіри. У середньому — через набряк слухової труби після застуди, алергії чи аденоїдів, що створює негативний тиск і скупчення рідини. У внутрішньому — через поширення інфекції з сусідніх структур або системне вірусне ураження. Розуміння цих механізмів пояснює, чому одні й ті самі симптоми можуть вказувати на різні типи отиту.

Зовнішній отит: запалення слухового проходу

Зовнішній отит (його ще називають «вухом плавця») — це дифузне або обмежене запалення шкіри зовнішнього слухового проходу, іноді з переходом на барабанну перетинку. Найчастіші збудники — бактерії Pseudomonas aeruginosa та Staphylococcus aureus, які активно розмножуються у вологому середовищі. Провокуючими факторами стають купання у басейнах або відкритих водоймах, використання ватних паличок, навушників, слухових апаратів, а також шкірні захворювання (екзема, псоріаз).

Симптоми розвиваються швидко: свербіж і біль у проході, що посилюється при дотику до козелка або потягуванні за вушну раковину. З’являється відчуття закладеності, зниження слуху, іноді гнійні або серозні виділення. При важкому перебігу прохід набрякає настільки, що стає щілиноподібним.

Діагностика базується на огляді: отоскопія показує почервонілу, набряклу шкіру з десквамацією та залишками епітелію. Лікар обов’язково очищає прохід від детриту — це перший і найважливіший етап лікування.

Терапія переважно місцева. Після механічного очищення призначають краплі з комбінацією антибіотика та кортикостероїду (наприклад, ципрофлоксацин з гідрокортизоном або офлоксацин). Системні антибіотики потрібні рідко — лише при поширенні інфекції на навколишні тканини або у пацієнтів з імунодефіцитом. Обов’язкова умова — сухість вуха: під час лікування не можна мочити голову, а після одужання рекомендується профілактичне використання оцтових розчинів для підкислення середовища.

Ускладнення зовнішнього отиту трапляються нечасто, але у хворих на цукровий діабет або з ослабленим імунітетом можливий злоякісний (некротизуючий) зовнішній отит — небезпечний стан з ураженням кістки. Тому при тривалому болі та набряку за вухом потрібна негайна допомога.

Середній отит: найпоширеніший варіант у дітей

Середній отит — це запалення слизової оболонки барабанної порожнини, слухової труби та соскоподібного відростка. Гострий середній отит (ГСО) найчастіше розвивається як ускладнення вірусної інфекції верхніх дихальних шляхів. Набряк і закупорка слухової труби порушують вентиляцію, у порожнині накопичується випіт. Якщо приєднується бактеріальна флора (Streptococcus pneumoniae, Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis), випіт перетворюється на гній, створюється тиск на барабанну перетинку.

У дітей до 2–3 років ГСО зустрічається особливо часто через анатомічні особливості: коротшу й горизонтальнішу слухову трубу, часті респіраторні інфекції та незрілість імунітету. За даними спостережень, до 75 % дітей переносять принаймні один епізод до шкільного віку. У дорослих середній отит трапляється рідше й частіше набуває хронічного перебігу.

Симптоми у маленьких дітей: неспокій, плач уночі, потягування за вухо, відмова від їжі, підвищена температура, іноді блювання чи пронос. Дорослі скаржаться на глибокий «стріляючий» біль, відчуття тиску, зниження слуху, шум у вусі. При перфорації перетинки з’являються гнійні виділення — біль зазвичай стихає, але це не означає одужання.

Діагностика проводиться отоскопією: барабанна перетинка гіперемована, випнута, втрачає світловий рефлекс, іноді видно рівень рідини або перфорацію. У сумнівних випадках застосовують тимпанометрію або пневматичну отоскопію.

Лікування залежить від віку, тяжкості та наявності факторів ризику. Згідно з рекомендаціями Державного експертного центру МОЗ України, при неускладненому ГСО у дітей старше 2 років часто застосовують вичікувальну тактику 48–72 години з обов’язковим знеболенням (ібупрофен або парацетамол). Антибіотики призначають при високій температурі понад 39 °C, сильному болі, двобічному процесі, віці до 2 років або відсутності покращення. Препаратом першого вибору залишається амоксицилін або амоксицилін/клавуланат. При хронічному середньому отиті з випітом (екссудативному) іноді потрібне тимпаностомічне шунтування.

Ускладнення включають мастоїдит (запалення соскоподібного відростка з набряком і болем за вухом — стан, що потребує термінової допомоги), хронічний гнійний отит, стійку приглухуватість, рідше — внутрішньочерепні процеси.

Внутрішній отит (лабіринтит): рідкісний, але серйозний

Внутрішній отит, або лабіринтит, — це запалення структур кісткового лабіринту. Найчастіше він має вірусну природу (після ГРВІ, грипу, герпесвірусної інфекції) і розвивається як постінфекційне ускладнення. Бактеріальний лабіринтит виникає при поширенні інфекції з середнього вуха або при менінгіті, а також після травм голови чи ототоксичних препаратів.

Ключові симптоми з’являються раптово: інтенсивне запаморочення з відчуттям обертання простору, нудота, блювання, хиткість при ходьбі, зниження слуху за типом сенсоневральної приглухуватості та шум у вусі. Напади запаморочення посилюються при рухах головою. Стан може зберігатися від кількох днів до тижнів.

Діагностика — клінічна, з обов’язковою аудіометрією та вестибулярними пробами. Іноді виконують МРТ, щоб виключити інші причини (пухлина, розсіяний склероз).

Лікування переважно симптоматичне та протизапальне: короткочасне застосування вестибулярних супресантів (дименгідринат, бетагістин), протиблювотних засобів, системних кортикостероїдів для зменшення набряку та покращення шансів на відновлення слуху. При підтвердженій бактеріальній етіології — антибіотики. Після гострої фази важлива вестибулярна реабілітація. Більшість пацієнтів одужують протягом 3–6 тижнів, але в частини залишається стійке зниження слуху або хронічне запаморочення.

Порівняння типів отиту

Джерело: узагальнено на основі клінічних настанов Державного експертного центру МОЗ України та сучасних медичних рекомендацій.

Коли отит потребує негайної допомоги

Не всі випадки болю у вусі — привід для паніки, але є сигнали, які не можна ігнорувати. У дітей це висока температура, виражена млявість або, навпаки, сильне збудження, блювання, що не припиняється. У дорослих — набряк і почервоніння за вухом, асиметрія обличчя, сильний головний біль, ригідність потилиці, сплутаність свідомості. Ці ознаки можуть свідчити про мастоїдит, менінгіт або інші внутрішньочерепні ускладнення.

Навіть при помірних симптомах краще звернутися до лікаря протягом 24–48 годин. Отоскопія та правильна оцінка стану дозволяють уникнути непотрібних антибіотиків і водночас не пропустити потребу в них.

Профілактика: прості дії, що знижують ризик

Багато випадків отиту можна попередити. Дітям рекомендують вакцинацію проти пневмокока та грипу — це знижує частоту бактеріальних середніх отитів. Грудне вигодовування протягом перших шести місяців забезпечує пасивний імунітет. Важливо лікувати риніт і алергію, щоб не порушувати функцію слухової труби. У побуті варто уникати куріння в приміщенні, не зловживати ватними паличками (вони пошкоджують захисний шар шкіри проходу), ретельно просушувати вуха після купання (нахилити голову, промокнути рушником, за потреби — використовувати спеціальні профілактичні краплі).

При схильності до зовнішнього отиту під час плавання використовують силіконові затички або спеціальні навушники. Після перенесеного отиту варто пройти контрольний огляд, щоб переконатися у повному відновленні вентиляції середнього вуха.

Отит це запалення якого вуха — відповідь завжди залежить від конкретного випадку. Сучасна отоларингологія має точні інструменти діагностики та ефективні схеми лікування, що дозволяють у більшості випадків повністю відновити функцію вуха без наслідків. Головне — не займатися самолікуванням і не відкладати візит до спеціаліста при перших тривожних сигналах. Здоров’я слуху безпосередньо впливає на якість життя, спілкування та безпеку, тому турбота про нього починається з уважного ставлення до будь-яких змін у самопочутті.