X 59: крилата ракета Х-59 — технічні характеристики, варіанти та застосування

Ракета x 59, більш відома як Х-59 Овод, являє собою сімейство повітряно-запускних крилатих ракет, розроблених для точного ураження важливих наземних і надводних цілей з безпечної відстані. Конструкція дозволяє тактичним літакам завдавати ударів, не входячи в зону дії більшості зенітних комплексів противника. З моменту створення в 1970-х роках сімейство пройшло кілька етапів модернізації, отримавши турбореактивні двигуни, активні системи наведення та дальність польоту до 290 кілометрів.

Сьогодні x 59 залишається актуальною зброєю в арсеналі тактичної авіації. Її застосовують для атак на інфраструктуру, склади, аеродроми та інші об’єкти. Українські сили протиповітряної оборони регулярно фіксують і знищують ці ракети, що свідчить про їхню роль у сучасних конфліктах і водночас про ефективність сучасних засобів перехоплення.

Історія розробки та еволюція сімейства

Роботи над x 59 почалися в 1970-х роках у конструкторському бюро «Радуга» (нині входить до складу Корпорації тактичного ракетного озброєння). Ракету створювали як розвиток ідей, закладених у раніших проектах, зокрема на базі напрацювань по Х-25 та відхиленому варіанту Х-58. Основним завданням було забезпечити тактичну авіацію, насамперед Су-24М і пізні модифікації МіГ-27, зброєю великої дальності з високою точністю.

Базова версія з’явилася наприкінці 1980-х — на початку 1990-х. Перші публічні демонстрації відбулися на початку 1990-х років. Уже тоді ракета привернула увагу завдяки комбінації інерціального наведення на маршовій ділянці та телевізійного наведення на кінцевому етапі. У 2000-х і 2010-х з’явилися модернізовані варіанти з турбореактивним двигуном, збільшеною дальністю та новими головками самонаведення. Деякі з них тестували на Су-57 під час операцій у Сирії.

Основні технічні характеристики

Специфікації x 59 суттєво залежать від конкретного варіанту. Базові моделі мають довжину близько 5,7 метра та стартову масу до 930 кілограмів. Пізніші версії, зокрема Х-59МК2, компактніші — довжина близько 4,2 метра при масі запуску приблизно 770 кілограмів.

Бойова частина зазвичай важить 285–360 кілограмів. Вона може бути осколково-фугасною проникаючою або касетною. Швидкість польоту — дозвукова, у межах 0,72–0,88 числа Маха (приблизно 880–1080 км/год). Висота польоту на маршовій ділянці — від кількох десятків метрів над водою до 100–1000 метрів над сушею завдяки радіовисотоміру.

Дальність дії варіюється від 115–200 км у ранніх експортних версіях до 285–290 км у найсучасніших модифікаціях. Точність (кругове ймовірне відхилення) у вдосконалених варіантах сягає 2–3 метрів за сприятливих умов.

Дані узагальнені з відкритих джерел, зокрема Wikipedia та Defence Express.

Варіанти та їх відмінності

Сімейство x 59 включає кілька ключових модифікацій, кожна з яких вирішувала конкретні завдання.

Оригінальна Х-59 (AS-13 Kingbolt) використовувала два твердопаливні двигуни. Наведення — інерціальне на більшій частині траєкторії та телевізійне з командним управлінням на кінцевому етапі. Оператор на борту літака бачив зображення з камери ракети та коригував політ до влучання. Це вимагало тривалого підтримання радіозв’язку.

Х-59М отримала турбореактивний двигун і збільшену бойову частину. Дальність зросла, а конструкція стала ефективнішою для ударів по захищених об’єктах.

Х-59МК — протикорабельний варіант з активною радіолокаційною головкою самонаведення ARGS-59. Вона здатна самостійно захоплювати надводні цілі на великій відстані.

Х-59МК2 — одна з найсучасніших версій для наземних цілей. Має покращену малопомітність, проникаючу бойову частину (або касетну) та комбіновану систему наведення, близьку до принципу «вистрілив і забув». Дальність досягає 290 км. Саме цей варіант часто згадують у контексті ударів останніх років.

Існують також спеціалізовані модифікації, наприклад Х-59МКМ з посиленою проникаючою частиною без штатної головки самонаведення.

Принцип роботи та системи наведення

Робота x 59 побудована на комбінації кількох етапів. Після запуску з літака-носія ракета спочатку використовує інерціальну систему навігації. Вона виводить боєприпас у район цілі за заздалегідь закладеними координатами.

На ближній дистанції (зазвичай за 10–20 км до цілі) активується головка самонаведення. У ранніх версіях це телевізійна система: камера на ракеті передає зображення на борт літака через спеціальний контейнер (наприклад, АПК-9). Оператор бачить ціль на екрані та вручну наводить ракету до влучання. Такий підхід забезпечує високу точність, але вимагає, щоб літак певний час залишався в зоні видимості та ризику.

У пізніших модифікаціях, зокрема Х-59МК і Х-59МК2, застосовують активну радіолокаційну або інфрачервону головку. Ракета самостійно захоплює і супроводжує ціль без постійного втручання оператора. Це значно підвищує безпеку літака-носія та дозволяє діяти в умовах активної радіоелектронної боротьби.

Політ на малій висоті з використанням радіовисотоміра ускладнює виявлення ракет наземними радарами. Швидкість залишається дозвуковою, що знижує теплову помітність порівняно з балістичними ракетами.

Платформи-носії та тактика застосування

Основними носіями x 59 є літаки тактичної авіації: Су-24М, Су-30 різних модифікацій, Су-34, Су-35 та Су-57. Деякі машини потребують додаткового обладнання — контейнера з апаратурою передачі даних для телевізійного наведення.

Тактика застосування передбачає запуск з максимально можливої відстані — часто 100–200 км від цілі. Літак-носій після пуску може розвертатися і виходити з небезпечної зони. Ракета летить на малій висоті, огинаючи рельєф місцевості, що ускладнює її перехоплення.

У комбінованих ударах x 59 часто використовують разом з ударними безпілотниками. Це створює навантаження на систему протиповітряної оборони противника, змушуючи розподіляти ресурси між різними типами цілей.

Бойове застосування та сучасний стан

Перші підтверджені випадки застосування x 59 у ході повномасштабного вторгнення зафіксовано у квітні 2022 року — зокрема, удар по зерновому терміналу в Миколаївській області. Згодом ракети застосовували проти аеродромів, об’єктів інфраструктури та складів пально-мастильних матеріалів.

Українські сили протиповітряної оборони неодноразово успішно перехоплювали ці ракети. Маленькі розміри та низька висота польоту ускладнюють виявлення, тому кожне успішне знищення вважається значним досягненням. У 2023–2025 роках фіксували як поодинокі пуски, так і масовані атаки з використанням кількох Х-59 одночасно з дронами.

Станом на 2025–2026 роки виробництво x 59 у Росії стикається з серйозними труднощами. Санції призвели до дефіциту комплектуючих. Виробники змушені вдаватися до «канібалізму» — зняття двигунів та інших вузлів зі старих ракет, що негативно впливає на характеристики. Зафіксовано випадки встановлення вагових макетів головок самонаведення замість штатних через брак реальних компонентів. Деякі підприємства, що постачають деталі для цих ракет, зазнали ударів.

Попри труднощі, x 59 продовжує застосовуватися. У травні 2026 року з’являлися повідомлення про пуски цих ракет, у тому числі з літаків Су-57, з тилових районів.

Роль у сучасних конфліктах

x 59 демонструє типовий шлях еволюції радянської зброї: від відносно простої телевізійної системи до більш автономних і далеких варіантів. Вона дозволяє авіації діяти в умовах сильної протиповітряної оборони, залишаючись при цьому дешевшою за стратегічні крилаті ракети великої дальності.

Водночас сучасні засоби протиповітряної оборони, радіоелектронна боротьба та швидка реакція українських підрозділів суттєво знижують ефективність цих ракет. Багато пусків завершуються перехопленням ще на підльоті.

Сімейство x 59 продовжує залишатися важливою частиною тактичного арсеналу. Його подальший розвиток і застосування залежатимуть від здатності виробника долати санкційні обмеження та від ефективності протидії з боку тих, хто захищає свій повітряний простір.