Надія Грушицька – уродженка Тернопільщини, яка досягла великих успіхів закордоном. Своєю працею та наполегливістю кременчанка довела – неможливого не існує. Сьогодні пані Надія – власниця мережі шкіл іноземних мов «SayHello School» у Польщі, віце-президент фундації «Akademia Pozytywnych Kobiet». А ще зовсім вчора – студентка.
Своєю історією перевтілення зі студентки у бізнес-леді та секретами успіху Надія Грушицька поділилася з журналістами Першого інтернет-телебачення Тернопільщини “МедіаТОР”.
– Не завжди суспільство готове прийняти те, що українка наймає на роботу поляків, – розпочала свою розповідь Надія Грушицька. Відкрити власну школу вирішила 4 роки тому. В офісі, окрім мене, постійно працюють три людини, а ще 45 вчителів! Окрім занять у школі, наші вчителі виїжджають до учнів. Багато праці, багато часу, багато зусиль. Проте, мої досягнення і досягнення багатьох інших успішних мігранток доводять, що не обов’язково кожна жінка в еміграції повинна тяжко працювати фізично, – каже пані Надія.
Надія Грушицька зізнається, її шлях до успіху розпочався багато років тому. Зазначає, рухатися тільки вперед і не здаватися змусила подорож до Америки. Там вона навчалася. Повернувшись додому влітку 2010 року, на цьому вирішила не зупининятися. Свою подорож Європою, як студентка, продовжила. Обрала Польщу.
– Закордон я виїхала як студентка, котра хоче поступити на магістратуру. Поїхала сама. Як нині пам’ятаю той день, 17 серпня 8 років тому. Окрім рюкзака на плечах, невеличкого досвіду та великого бажання підкорити Варшаву, більше нічого не було. У невеличку сумку вмістились всі необхідні документи для подання у відділ, який займається рекрутацією студентів.
На жаль, у той раз я з великим розчаруванням повернулася додому, – каже пані Надія. Відділ університету був закритий, але я не здалася. Повернулася додому, зв’язалася з університетом і 25 серпня знову поїхала до Варшави. На цей раз мені все вдалося, – розповідає жінка.
На першому році магістратури у Варшаві Надії Грушицькій запропонували роботу перекладачем в одній з провідних фірм Польщі. Відтак, молода та ініціативна Надія вдало зуміла поєднати навчання і роботу.
– На другому курсі працювала в приватній школі як вчитель англійськоі і весь час не переставала мріяти про власну школу, – ділиться спогадами Надія Грушицька. Ця ідея зародилася у моєму серці багато років назад, коли вчилася на англійській філології в тоді ще Кременецькому педегогічному університеті імені Тараса Шевченка, зараз це вже академія.
Жінка каже, досягти такого успіху їй допомогли наполеглава праця, відданість та любов тій справі, якою займається. Та попри це, найголовнішою людиною, яка завжди підтримувала і була в серці у Надії, був,є і буде її батько Іван Грушицький.
– Завжди моїм прикладом і наставником був, є і буде мій татко Грушицький Іван Афанасійович. З малих літ своїм прикладом він доводив мені,що неможливих речей немає. Головне мріяти, хотіти і багато працювати, – розповідає пані Надія. Спочатку допомагала татові, працюючи у нього на фірмі. Пізніше, працюючи в Америці, відклада свій стартовий капітал.
Надія Грушицька переконана, аби досягнути чогось у житті, потрібно багато працювати над собою, вивчати мови, розвиватися. Не мало користі приносить й спілкування з людьми, які вже багато чого досягли у своєму житті. Адже вони можуть навчити, базуючись на власному чималому досвіді.
Тож, студентам, які вже обрали собі професію, радить якомога більше брати участь у міжнародних програмах обміну. Тим же молодим людям, які тільки придивляються та оцінюють перспективи свої майбутньої професії, бажає… Ні, навіть переконує майбутніх абітурієнтів у тому, що їм слід обрати ту професію, яку вони будуть безмежно любити і від якої отримуватимуть радість завжди.
автор Людмила Маліброда