У кабінеті підприємця, генерального директора  «Агата–Буд» Сергія Лупійчука вирує робота. На столі стоси документів, завжди світить монітор комп’ютера, у нотатнику – список важливих справ щонайменше на тиждень. Здається що робочий ритм у цих стінах не згасає ні на секунду. Але особливе місце на робочому столі Сергія Ігоровича займає сімейне фото. В акуратній дерев’яній рамочці сховано від зайвих очей – чотири красуні: дружина та троє донечок. Сергій Ігорович зізнається, що одного погляду на фото достатньо, аби після насиченого робочого дня поспішати додому.

Сергію Ігоровичу ви багато працюєте, чи часто доводилось жертвувати родинними вечорами заради роботи?
– Так, на жаль доводилося. Я зробив себе сам. Все що нині маю, це роки наполегливої праці. Тому звісно роботи завжди багато. Часто жартую, що справи не вовк, до лісу не втечуть, але зробити їх потрібно сьогодні. Тому періодично на роботі доводиться затримуватися, щоб владнати всі питання. Але час з сім’єю також дуже важливий. Бо моя сім’я це мій скарб. Це мій стимул рухатися вперед, підкорювати нові вершини.

А хто прищепив вам любов до праці?
Ще у юному віці я зрозумів, щоб чогось досягнути треба багато працювати. Адже дитинство припало на «лихі» 90–ті. Ми, як і більшість на той час сімей, залишися без грошей. Батькові зарплату видавали продуктами харчування, комунальними послугами та іншим «бартером».  Тому у 10 класі я почав заробляти самостійно. Було бажання працювати, щоб мати гроші на власні потреби.

Нині своїх дітей так само привчаєте працювати не покладаючи рук?
Вони по-іншому не вміють, не мають іншого прикладу. Мої дівчата знають, що їхня доля у їхніх руках. Зараз їхня основна робота – гарно вчитися, бо це квиток у їхнє майбутнє.

А як щодо відпочинку, знаходите на нього час?
У нас є традиція – неділя день тата. Дівчата знають, що тоді у мене не буває робочих питань, зустрічей. Я повністю у їхньому розпорядженні. Так само влітку намагаємося поїхати на море. На травневі свята разом з друзями відвідуємо Карпати. Та, якщо відверто, навіть кілька годин ввечері разом із сім’єю – це і є мій відпочинок. Я дуже ціную час проведений з рідними. Коли народилася третя донька, зрозумів наскільки швидко він біжить. А ми в погоні за ним часто пропускаємо важливі моменти.

Чи багато у вас сімейних традицій?
Наша незмінна традиція на Великодні свята робити дряпанки. Спочатку розписувати великодні яйця навчився мій тато, а потім і мене навчив. Скільки таких зробив вже і не підрахую. Адже я їх дряпаю і роздаю друзям, колегам, рідним.

Також особлива традиція родом із дитинства – вареники з сюрпризом. Їх ліпила моя бабуся у Різдвяний вечір. Це була особлива страва. У кожному з них можна було знайти символ наступного року: гроші, щоб бути багатим і часник або перець, щоб бути здоровим. Пригадую, ми так їли ті вареники, що животи могли луснути. Але кожен з нас обов’язково хотів знайти віщі атрибути.

А де черпаєте натхнення?
Люблю риболовлю. Батько ще маленьким хлопчиком часто брав мене на риболовлю, тому біля води я завжди відчуваю особливий спокій. А також натхнення я черпаю у звичному побуті, з сім’єю. Часто ми разом з донечкою Іринкою співаємо. Вона дуже любить цю справу, грає на фортепіано, а я всяко підтримую її починання. Бо у шкільні роки також мав свій гурт, грав на гітарі. Молодші дівчата часто влаштовують для нас концерт. Іринка грає, Катруся танцює. Такі свята проходять особливо тепло коли наша старша донька Віка, вже студентка, приїжджає додому.

Що порадите, як все встигати?
Насправді чіткого алгоритму немає. Треба просто правильно розставляти пріоритети в житті, цінувати кожну мить і впевненими кроками рухатися вперед.