Загадкові скульптури прикрашають парки Тернополя 30 років. Однак не всі тернополяни знають історію їх створення та значення.

У Тернополі унікальні декоративно-паркові скульптури було створено на симпозіумах-пленерах «Медобори 1989-90».

Симпозіум запропонував провести тодішній голова Тернопільської обласної спілки художників України, заслужений художник України Євген Удін. Цю ідею допоміг втілити секретар спілки художників України, скульптор Юлій Сенкевич.

«Як голова спілки художників, я думав про те, що залишити в дар місту до його 450-річного ювілею. У мене була мрія: зробити парк скульптур на набережній ставу. Разом з Ю. Сенкевичем ми задумали провести скульптурний пленер в нашому місті. Отож, запросили найкращих скульпторів з України, кількох республік Радянського Союзу і навіть Бельгії та Австралії. Сам я зробив ювілейну медаль. Їх відтиснули на «комбайновому заводі» і під час святкування подарували всім почесним  гостям Тернополя», – розповів Євген Удін.

Пленер – означає роботу на відкритому повітрі, в безпосередньому єднанні з природою.

Отож, 2 роки поспіль конкурс проводили на галявині Кутківецького лісу, протягом 2 літніх місяців. Митці втілювали художні задуми в пісковику та червоному камені, доставлених із каменеломень у Добриводах і Теребовлі. Як каже Євген Удін, «кожен скульптор замовив камінні брили відповідного розміру, в яких наперед бачив свій твір».

Більшість скульптур встановили в парку Т. Шевченка та Гідропарку, однак розташовані вони були по всьому місту.

«Ці скульптури прикрашають місто, вони небанальні, добре вписуються у ландшафт: матеріал, покритий мохом, виглядає природно. Тернопіль від цього тільки виграє», – вважає історик Володимир Окаринський.

Задум та ідею створення кожної роботи найкраще знають їх творці. Про деякі ще у 1989 році вони розповіли журналістам газет «Ровесник» та «Вільне життя». Значення інших пояснив Євген Удін.

«Остання династія», Б. Черствий

У гордій поставі вдивляються у далечінь ассирійці – представники найсильнішої держави Стародавнього Сходу, що уособлюють древню культуру. Одягнені у традиційне вбрання, мають дивні головні убори й стоять у профіль, як однодумці.

«Тривога», О. Косткевич

«Автор задумав поставити композицію під пологовим будинком, адже фігура матері, з дитиною на руках, символізує народження. Проте, коли жінки з верхнього поверху пологового будинку дивились на скульптуру, вона викликала у них хвилювання. Тому її перенесли на набережну ставу. Це вічний пам’ятник материнству. Має назву «Тривога», бо означає переживання матері за долю дитини»,– каже Євген Удін.

«Безгоміння», С. Антонов

Ці статичні постаті – чоловік і жінка, що сидять у безгомінні, ніби чогось очікують. Можливо, їх об’єднує спільна думка. Кохання… Фігури не мають облич – тільки очі, звернені до неба. «Заклик бути наодинці з собою, помовчати, подумати, виражається швидше позами», – зауважив автор С. Антонов.

«Відображення», Г. Кудлаєнко

Фігури чоловіка та жінки злиті. Вони – наче одне ціле, проте мають різні світогляди, тому лише доповнюють одне одного, відображені одне в іншому. Як розповідав автор, «у «Відображенні» – гармонійне поєднання світла і тіні, контрасту фактури й об’єму, образу й природного середовища».

«Храм», М. Білик

«Храм – це пам’ятник понівеченим людьми святиням історії та культури», – каже автор. Під куполом зображено чотирьох апостолів, які тримають свічку, молитовник, хрест і Скрижалі Завіту.

«Роздуми», В. Закревський

«Моя робота відображає трьох ангелів (символи нашої віри і надії на краще), які у благоговінні оточили земну кулю. Вона повинна нагадувати про необхідність милосердного, бережливого ставлення до всього сущого».

«Початок в просторі», В. Мікропуло

«Кам’яна брила, що злила в моноліт фігури матері і дитини, нахилена, наче будь-якої хвилини може впасти. Це застереження для того, хто легковажить головними цінностями нашого життя», – пояснював автор. Вдавшись до українського фольклору, можемо припустити, що це – Шевченкова Катерина, зажурена покритка, покинута москалем. Похилена, бо її пригинає до землі горе. Відірвана від землі, бо має невирішені проблеми, а близькі її відцурались.

«Мета», Б. Рудий

Сам Б. Рудий назвав свою скульптуру святом творчості. Її провідна ідея – повернення до забутих джерел культури українського народу.

«Пісковий годинник», Б. Рудий

Скульптура у вигляді хрестів – правильного й перевернутого, розташована поблизу Архикатедрального собору. Перший означає християнську віру, інший – це віра, перевернута «з ніг на голову», тобто нехристиянські релігії.

«Не плач, Марусенько», А. Валієв

«Знаєте популярну українську пісню «За світ встали козаченьки?» Ну, то вважайте, що втілення її у камені – і є моя робота, – зазначив скульптор. В образі січового козака бачимо, як він віддаляється від коханої, припавши до коня. Уся динаміка – якраз в образі тварини, що мчить, закидаючи копитами й роздуваючи ніздрі. Українка, що залишилась сама, проводжає чоловіка зі слізьми на війну. Фігури зображені окремо, адже між ними розлука, а може, й смерть.

«На колісниці», В. Рахман

Чоловік сидить, схиливши голову на коліна. Він задумався, і ця думка, що випереджує статику, несе його вперед на колісниці.

«Відродження віри», Є. Прокопов

Подвір’я Надставної церкви прикрашає скульптура у вигляді хреста. Насправді, тут зображено Божу Матір з Ісусом. Марія символізує основу Церкви, вона тримає Сина Божого, якого розп’яли. Ісус віддав життя на Хресті, щоб спасти людей та відродити Віру.

«Адам і Єва», Л. Козлов

На перший погляд, у цій скульптурі важко розгледіти Адама та Єву. Однак, такою була ідея автора – в глибі пісковику, з якої він забрав усе зайве, вмістити обох, як одне ціле, що близькі не лише тілами, але й душами.

«Осліплення князя Василька»,Ю. Багалика

Князь Василько Теребовлянський, обдурений та осліплений братом Святополком, сидить на коні. Його обтяжує хрест, що символізує віру людей в нього, як кращого князя.

«Козацька дума», Ю. Багалика

«Таємниця народження», М. Білик

«Мислитель», Л. Козлов

«Шлях знедолених», О. Владіміров

Усього на симпозіумах-пленерах «Медобори 1989-90» було створено 32 декоративно-паркові скульптури. Як і загадували автори, майже всі вони прикрашають наше місто. Окрім вже згаданих, це роботи «Двоє в одному човні» Т. Верхеллена, «Тиша» Б. Качеровського тощо.

На жаль, не збереглись до цього часу роботи «Пробудження кентавра» М. Невеселого, «Звістка» Г. Кудлаєнка, «Київська Русь» Г. Пустовойта, «Січ» В. Корчового, «Ісус скорботний» О. Миська, «Мати з дитиною» Б. Бистрова.