Білі ведмеді — справжні володарі крижаних просторів Північної півкулі. Їхнє життя нерозривно пов’язане з морським льодом Арктики, де вони полюють, мандрують і виховують потомство. Ці гіганти зустрічаються виключно в циркумполярній зоні, охоплюючи території п’яти країн, і ніколи не з’являються в Антарктиді.
За оцінками Міжнародного союзу охорони природи, у світі налічується близько 26 тисяч білих ведмедів. Близько двох третин цієї популяції мешкає в Канаді. Їхній ареал простягається від найпівденніших ділянок Гудзонової затоки до країв багаторічного пакового льоду біля полюса, але більшість тварин тримається ближче до континентального шельфу, де більше їжі.
Морський лід — це не просто фон для їхнього життя. Це платформа для полювання на тюленів, місце для відпочинку і шлях для сезонних міграцій. Коли лід тане, ведмеді змушені виходити на берег, і саме тоді починаються найважчі місяці їхнього року.
Основні країни та регіони поширення
Білі ведмеді населяють п’ять держав, які називають «країнами ареалу»: Канаду, США (лише Аляску), Гренландію, Норвегію (архіпелаг Шпіцберген) та Росію. Кожна з цих територій має свої особливості льодового режиму і щільність популяцій.
Канада тримає лідерство. Тут живе приблизно 16 тисяч тварин. Найбільші скупчення — у Нунавуті, Північно-Західних територіях, Манітобі та Квебеку. Особливо відома Гудзонова затока, де ведмеді щоосені збираються на узбережжі в очікуванні замерзання води. Це одне з найпівденніших місць їхнього постійного проживання.
На Алясці білі ведмеді належать до двох субпопуляцій — Чукотського моря та Південного моря Бофорта. Їхня кількість оцінюється в межах 4–7 тисяч особин. Вони активно використовують як прибережний лід, так і острови.
Гренландія та Шпіцберген пропонують більш суворі умови. У Гренландії ведмеді тримаються східного та західного узбережжя, а на Шпіцбергені — навколо архіпелагу і на льоду на північ від нього. Російська Арктика охоплює Чукотку, острови Врангеля, Нову Землю та узбережжя Карського й Лаптєвих морів.
| Країна / регіон | Орієнтовна чисельність | Ключові особливості |
|---|---|---|
| Канада | ~16 000 | Дві третини світової популяції, Гудзонова затока |
| США (Аляска) | 4 000–7 000 | Чукотське море та море Бофорта |
| Гренландія | близько 4 000–7 000 | Східне та західне узбережжя, фьорди |
| Норвегія (Шпіцберген) | ~1 000 | Архіпелаг і льоди на північ |
| Росія | ~3 000 | Острів Врангеля, Чукотка, Сибір |
Дані базуються на оцінках Polar Bears International та IUCN Polar Bear Specialist Group станом на останні доступні дослідження.
Чотири льодові екорегіони Арктики
Науковці ділять ареал білих ведмедів на чотири основні льодові екорегіони. Кожен має свій режим танення і впливає на поведінку тварин.
Сезонний льодовий екорегіон охоплює Гудзонову затоку, затоку Джеймса та західну Гренландію. Тут лід повністю зникає влітку, і ведмеді змушені проводити на суші кілька місяців, живучи за рахунок накопичених жирових запасів.
Архіпелаговий екорегіон розташований серед канадських арктичних островів. Лід тут зберігається майже цілий рік, що дає ведмедям більш стабільні умови для полювання.
Дивергентний екорегіон тягнеться від Аляски через російську Арктику до Баренцевого моря. Океанічні течії постійно відносять лід від берега, тому ведмеді часто змушені або йти далеко на північ, або виходити на сушу.
Конвергентний екорегіон включає північне узбережжя канадського архіпелагу та схід Гренландії. Сюди лід приноситься течіями, і умови залишаються відносно сприятливими довше.
Як білі ведмеді використовують свій простір
Білі ведмеді не мають чітких територій у звичному розумінні. Їхні домашні діапазони можуть сягати сотень тисяч квадратних кілометрів, бо лід постійно рухається. Одна самка з супутниковим нашийником пройшла майже 4800 кілометрів від Аляски через Гренландію до острова Елсмір і назад.
Вони віддають перевагу льоду з концентрацією понад 50 відсотків, розташованому над континентальним шельфом. Там більше тюленів — основного джерела їжі. Коли лід стає рідшим, ведмеді або йдуть за ним на північ, або переходять на сушу, де раціон стає значно біднішим: ягоди, трава, пташині яйця чи туші китів.
Морський лід для білого ведмедя — це одночасно дім, мисливський майданчик і транспортна мережа. Без нього виживання стає значно складнішим.
Вагітні самки часто обирають для барлогів снігові замети на берегах або островах. Острів Врангеля в російській Арктиці відомий як одне з найважливіших місць розмноження для чукотської субпопуляції.
Субпопуляції та їхній стан
Усього виділяють близько 19–20 субпопуляцій. Деякі з них стабільні, інші зменшуються. Найкраще вивчена — західна Гудзонова затока. Там чисельність упала майже вдвічі порівняно з 1980-ми роками, і тренд залишається негативним.
Чукотська субпопуляція наразі виглядає відносно стабільною. Баренцевоморська також показує ознаки стійкості, попри швидке скорочення льоду біля Шпіцбергена. Водночас багато російських і східногренландських груп мають статус «даних недостатньо» через складність моніторингу.
Кліматичні зміни вже змінюють карту ареалу. Лід тане раніше і утворюється пізніше, змушуючи ведмедів довше голодувати на суші. У деяких районах вони починають частіше з’являтися біля людських поселень, що створює додаткові ризики.
Білі ведмеді залишаються символом Арктики. Їхнє життя тісно вплетене в динаміку морського льоду, і саме стан цього льоду визначає, де і як довго вони зможуть жити. Поки лід ще є, вони продовжують панувати на своїх крижаних просторах від канадських заток до російських островів.
