Хезболла і ХАМАС: два стовпи «Осі опору» в лабіринті близькосхідних конфліктів

У самому серці Близького Сходу, де кожна ракета й кожен тунель стають частиною великої шахівниці, Хезболла та ХАМАС уже десятиліттями визначають правила гри. Одна — ліванська шиїтська сила з іранським корінням, інша — палестинський сунітський рух, що виріс із Brotherhood. Разом вони утворюють найпотужніші ланки іранської «Осі опору», хоча й не завжди ідеально синхронізуються. Їхні дії після 7 жовтня 2023 року перетворили локальний конфлікт на багатофронтову війну, яка й досі, в середині 2026-го, тримає регіон у напрузі.

Ці групи не просто бойові формування. Вони — гібридні гравці: поєднують ракетні арсенали з соціальними мережами, політичну участь із підпільною боротьбою. Хезболла давно стала «державою в державі» в Лівані, а ХАМАС — фактичним правителем руїн Гази. Їхня співпраця, попри релігійні відмінності, показує, як спільний ворог може об’єднувати навіть суперників. Водночас останні роки продемонстрували вразливість цієї моделі: ізраїльські удари по лідерах, інфраструктурі та арсеналах суттєво підірвали їхню міць.

Витоки Хезболли: від ліванської громадянської війни до іранського проєкту

У 1982 році, коли ізраїльська армія вдерлася в Ліван під час громадянської війни, у шиїтських районах півдня та долини Бекаа з’явилася нова сила. Іран, щойно переживши ісламську революцію 1979 року, побачив у цьому шанс експортувати свою модель. Корпус вартових ісламської революції (IRGC) допоміг об’єднати розрізнені шиїтські групи в єдину структуру — Хезболлу, «Партію Бога».

Ідеологія базувалася на доктрині «вілаят аль-факих» — абсолютної влади ісламського юриста, яку втілює верховний лідер Ірану. Перший маніфест 1985 року прямо закликав до знищення Ізраїлю та вигнання Заходу з Лівану. Згодом, у 2009-му, риторика пом’якшилася: акцент змістився на «справжню демократію» та національну єдність, хоча core-залишався незмінним — опір ізраїльській присутності.

Лідером став Хасан Насралла — харизматичний клірик, який очолював організацію з 1992 року після вбивства попередника Аббаса аль-Мусаві. Під його керівництвом Хезболла виросла з партизанської групи в потужну політичну й військову силу. Вона брала участь у виборах, отримувала місця в парламенті, формувала уряди, паралельно зберігаючи арсенал, що перевищував арсенали багатьох держав.

ХАМАС: від інтифади до влади в Газі

Наприкінці 1987 року, на тлі першої інтифади, у Газі народився ХАМАС — «Ісламський рух опору». Його засновник, шейх Ахмед Ясін, виходив із палестинської гілки «Братів-мусульман». На відміну від світського Організації визволення Палестини, ХАМАС пропонував ісламістську альтернативу: поєднання націоналізму з джихадом.

Статут 1988 року містив жорсткі антисемітські формулювання та заклик до повного знищення Ізраїлю й створення ісламської держави на всій території історичної Палестини. У 2017-му з’явився оновлений документ: зникли прямі заклики вбивати євреїв, з’явилася можливість визнати кордони 1967 року за умови «національного консенсусу», хоча визнання Ізраїлю так і не відбулося.

У 2006 році ХАМАС переміг на виборах, а в 2007-му після кривавих зіткнень із ФАТХом встановив повний контроль над Газою. Відтоді організація поєднує функції уряду, соціальної служби та військового крила — Бригад Ізз ад-Діна аль-Кассама. Тунелі, ракети «Кассам» і підпільна мережа стали її візитівкою.

Структура та соціальна база: держава в державі

Обидві організації вибудували паралельні інституції, які часто ефективніші за офіційні. У Хезболли — семирічна Шура-рада на чолі з генеральним секретарем, підрозділи політичний, джихаду (військовий), парламентський, виконавчий та судовий. Соціальні програми — лікарні, школи, інфраструктура в шиїтських районах — забезпечують лояльність населення.

ХАМАС має Політбюро (переважно в еміграції, раніше в Катарі та Туреччині), Шуру-раду та військове крило. Соціальна мережа — благодійні організації, школи, лікарні — десятиліттями формувала підтримку серед палестинців, хоча й за рахунок контролю над гуманітарною допомогою.

Цей гібридний характер робить їх стійкими: навіть після важких ударів по військовій верхівці політична та соціальна складові дозволяють зберігати вплив.

Іранська підтримка та «Вісь опору»

Іран — головний спонсор обох. Для Хезболли — сотні мільйонів доларів щорічно, ракети, дрони, навчання. Для ХАМАС — фінансування зросло до приблизно 350 мільйонів доларів на рік перед 2023-м. Іран постачає зброю через контрабандні мережі, іноді через Сирію чи Червоне море.

«Вісь опору» об’єднує не лише їх, а й хуситів у Ємені та шиїтські міліції в Іраку. Спільний оперативний центр у Бейруті до 2024 року координував дії. Хезболла часто виступала «старшим братом» — тренувала бійців ХАМАС ще з 1990-х, коли ізраїльтяни депортували палестинських активістів до Лівану.

Релігійні відмінності (шиїти проти сунітів) та розбіжності під час сирійської війни (ХАМАС спочатку підтримав опозицію Асаду) не завадили тактичному союзу. Спільний ворог — Ізраїль — виявився сильнішим за внутрішні суперечки.

Дані на основі оцінок Council on Foreign Relations та Reuters.

Військова міць та асиметрична тактика

Хезболла до 2024 року володіла одним із найбільших арсеналів некерованих ракет у світі — оцінки сягали 150–200 тисяч одиниць. Precision-ракети, дрони, протитанкові комплекси та елітний підрозділ Radwan Force робили її найсильнішою недержавною армією регіону. Тактика «насичення» — масові запуски, щоб перевантажити ізраїльську ПРО — стала її фірмовим стилем.

ХАМАС зробив ставку на тунелі та «ракети бідних». Підземна мережа під Газою дозволяла ховати бійців, зброю та запускати атаки зненацька. Операція 7 жовтня 2023 року — одночасний прорив кордону сушею, морем і повітрям плюс тисячі ракет — стала кульмінацією цієї стратегії.

Обидві групи використовують асиметрію: не намагаються перемогти в прямому зіткненні, а створюють постійну загрозу, змушуючи противника витрачати ресурси на оборону та стримування. Ціна такої тактики — важкі удари у відповідь і значні втрати серед цивільного населення.

Роль у війнах 2023–2026 років та сучасний стан

Після атаки ХАМАС 7 жовтня 2023 року Хезболла відкрила «другий фронт» на півночі Ізраїлю — обстріли, дрони, forcing евакуацію десятків тисяч ізраїльтян. Це була демонстрація солідарності в рамках «Осі». Ізраїль відповів потужною кампанією проти Хезболли: вбивства командирів, удари по штаб-квартирі в Бейруті, де загинув Насралла у вересні 2024-го.

До середини 2026 року ситуація виглядає так: Хезболла під керівництвом Наїма Кассема значно ослаблена — арсенал скоротився, лідерство проріджене, але організація зберігає здатність до обстрілів та відмови від повного роззброєння. У Лівані триває напружений стан: спроби перемир’я в квітні 2026-го порушувалися, ізраїльські сили залишалися в окремих районах півдня, а Хезболла вимагала повного виведення.

ХАМАС після вбивства Ях’ї Сінвара в жовтні 2024-го перейшов до колективного керівництва з еміграції. Війна в Газі завдала катастрофічних руйнувань: за оцінками, десятки тисяч загиблих, майже все населення переміщене, інфраструктура знищена. Група втратила організовану військову присутність у багатьох районах, але підпільні структури та політичний вплив у палестинському суспільстві зберігаються.

Обидві організації зазнали найсерйозніших втрат за всю історію, проте повністю знищити їх не вдалося — гібридна природа та зовнішня підтримка дозволяють відновлюватися.

Чому їхній союз залишається небезпечним і важливим

Хезболла і ХАМАС — це не просто терористичні групи в класичному розумінні. Це складні політичні актори з масовою базою, соціальними функціями та здатністю впливати на державну політику своїх країн. Їхня стійкість пояснює, чому ізраїльсько-іранське протистояння не обмежується прямими ударами, а розгортається через проксі.

Для світу це означає постійний ризик ескалації: від ракетних обстрілів до атак на судноплавство (як хусити), від гуманітарних катастроф до міграційних хвиль. Ослаблення «Осі» після 2024–2025 років не означає її зникнення — Іран продовжує спроби переозброєння, а групи адаптуються до нових реалій.

Розуміння цих динамік допомагає бачити Близький Схід не як хаос, а як систему взаємопов’язаних інтересів, де кожне рішення однієї сторони відлунює в іншій. І саме тому конфлікт навколо Хезболли та ХАМАС залишається одним із найважливіших індикаторів стабільності всього регіону та глобальної безпеки.