Сергій Бубка — ім’я, яке для багатьох українців довгі роки звучало як символ перемог і гордості. Олімпійський чемпіон, володар 35 світових рекордів у стрибках із жердиною, багаторічний президент Національного олімпійського комітету України. Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, усі очікували від нього чіткої й гучної позиції. Натомість реакція виявилася стриманою, а згодом і взагалі майже зникла з публічного простору.
Зараз, у 2026 році, ім’я Бубки знову в центрі уваги. Спортсмени, журналісти й навіть народні депутати вимагають позбавити його звання Героя України. Причина — не лише мовчання про війну, а й розслідування про сімейний бізнес на окупованих територіях. Сам олімпійський чемпіон наполягає: він зробив вибір на користь України ще на початку агресії.
Що саме говорив Сергій Бубка про війну, чому його слова викликали стільки суперечок і як змінювалася його риторика протягом чотирьох років — розбираємося детально.
Перші дні вторгнення: Київ, бомбардування і виїзд
Ранок 24 лютого 2022 року застав Бубку в Києві. Він пізніше згадував, що о п’ятій ранку почув вибухи й одразу зв’язався з президентом Міжнародного олімпійського комітету Томасом Бахом. Уже через дві години МОК опублікував жорстку заяву з осудом порушення Олімпійського перемир’я.
28 лютого Бубка виїхав з України через Львів і Ужгород. Сам він називав це статусом біженця. За його словами, Томас Бах особисто попросив його приїхати до Лозанни, щоб координувати гуманітарну допомогу українським спортсменам. У потязі він ділився їжею з іншими пасажирами, серед яких були діти. Цей епізод він неодноразово повторював у інтерв’ю.
Уже на початку березня 2022 року Бубка написав у соціальних мережах українською: «Я люблю свою Україну всім серцем. Під її прапором я отримав найвищі нагороди. Ми переможемо!» Тоді ж він додав, що війна має закінчитися, а мир і людяність — перемогти. Саме ці слова стали його найцитованішими заявами перших тижнів.
Проте багато хто помітив важливу деталь: у перших публічних виступах Бубка майже ніколи не називав Росію агресором і уникав слова «війна», воліючи говорити про «біду» чи «катастрофу».
Координація допомоги і обережна риторика
У Лозанні Бубка дійсно працював. Він координував фонд допомоги українським атлетам, домовлявся з національними олімпійськими комітетами Туреччини, Румунії та інших країн про тренувальні табори й логістику. У травні 2022 року на сесії МОК він виступив із промовою, у якій детально описав перші години вторгнення і подякував олімпійській родині за підтримку.
Водночас українські спортсмени чекали від нього жорсткіших слів. Ярослава Магучіх пізніше згадувала, що атлети готували колективного листа з вимогою заборонити російським і білоруським спортсменам участь у змаганнях, але підпису Бубки там так і не з’явилося. «Для нас, спортсменів, Бубки зараз не існує», — сказала вона у 2026 році, коли скандал спалахнув наново.
Розслідування про бізнес і відповідь 2023 року
Справжній вибух стався влітку 2023-го. Журналісти Bihus.info опублікували розслідування про компанію «Монблан», співвласником якої був Сергій Бубка разом із братом Василем. Фірма торгувала паливом на окупованій території Донецької області й, за даними розслідування, обслуговувала навіть російські структури. Після цього щодо Бубки відкрили кримінальне провадження за статтею про пособництво державі-агресору.
У вересні 2023 року Бубка записав відеозвернення. Він заявив: «Проти мене розпочалася кампанія зі знищення моєї репутації. Я з початку війни зробив свій вибір — бути з Україною і робити все можливе у боротьбі з російською агресією. З 2014 року я не був на окупованих територіях, не відвідував рідних і навіть не зміг бути на похороні своєї мами. Я не маю ніякого відношення до жодного бізнесу на окупованій території».
Це була його найрозгорнутіша публічна відповідь. Після неї на його YouTube-каналі більше не з’явилося жодного відео.
2026 рік: новий виток скандалу
Наприкінці лютого 2026 року скелетоніст Владислав Гераскевич з трибуни Верховної Ради закликав позбавити Бубку звання Героя України. Він назвав його людиною, яка «системно знищує Україну, торгує з окупантами» і допускає російські прапори в організаціях, де працює. Петиція зібрала значну підтримку.
Бубка знову відповів коротко: «Я народився на українській землі, завжди з великою гордістю представляв Україну в усьому світі. Завжди боровся за Україну». Він повторив, що не має стосунку до бізнесу на окупованих територіях і продовжує допомагати українським спортсменам через міжнародні структури.
Критики вказують, що Бубка майже чотири роки живе поблизу Монако, рідко з’являється в українському інформаційному просторі й уникає жорстких формулювань щодо Росії навіть на засіданнях МОК.
| Рік | Ключова заява або подія | Реакція суспільства |
|---|---|---|
| Березень 2022 | «Ми переможемо! Війна має закінчитися» | Підтримка, але очікування жорсткіших слів |
| Вересень 2023 | Відео з запереченням бізнесу на окупованих територіях | Скепсис після розслідування Bihus.info |
| Лютий–березень 2026 | Повторне заперечення звинувачень після виступу Гераскевича | Вимоги позбавити звання Героя України |
Дані таблиці зібрані на основі публічних заяв і матеріалів українських ЗМІ, зокрема Sport.ua та BBC News Україна.
Чому позиція Бубки викликає стільки емоцій
Для багатьох українців Бубка — не просто спортсмен. Це людина, яка в 1990-х уособлювала незалежну Україну на світовій арені. Коли така постать обирає тишу або обережні формулювання, це сприймається особливо болісно. Особливо на тлі того, як відкрито й послідовно виступають Віталій Кличко, Андрій Шевченко чи Ярослава Магучіх.
Сам Бубка пояснює стриманість тим, що частина родини залишилася в окупованому Донецьку, а також специфікою роботи в міжнародних спортивних структурах, де потрібна дипломатія. Критики ж бачать у цьому відсутність принциповості.
Станом на середину 2026 року питання про позбавлення звання Героя України залишається відкритим. Кримінальне провадження теж не закрите. Бубка продовжує залишатися членом Міжнародного олімпійського комітету і брати участь у міжнародних спортивних подіях.
Історія Сергія Бубки про війну — це історія не стільки гучних заяв, скільки довгого мовчання, яке врешті-решт заговорило гучніше за будь-які слова. Для когось це приклад обережності людини, яка намагається балансувати між міжнародними зобов’язаннями і особистими обставинами. Для інших — приклад того, як легенда може втратити довіру, якщо не знаходить сили сказати чітко й вчасно.
