Скільки планет в Сонячній системі: чому їх вісім у 2026 році

Питання про кількість планет у нашій зоряній системі виникає в кожного, хто цікавиться космосом. Наразі офіційна відповідь — вісім. Це не довільна цифра, а результат багаторічних спостережень, відкриттів і наукових дискусій, які завершилися чітким визначенням у 2006 році.

Сонячна система сформувалася приблизно 4,57 мільярда років тому з газопилової хмари. У центрі сконцентрувалася більша частина маси, утворивши Сонце, а навколо залишився диск, з якого зросли планети та інші тіла. Сьогодні ми маємо точне уявлення про те, які об’єкти відповідають критеріям планети, а які — ні.

Розуміння цього поділу важливе не лише для астрономів. Воно впливає на те, як ми моделюємо еволюцію систем, плануємо космічні місії та інтерпретуємо дані з телескопів. Нижче — детальний розбір ситуації станом на 2026 рік.

Як змінювалася кількість відомих планет

У давнину люди знали лише п’ять планет, видимих неозброєним оком: Меркурій, Венеру, Марс, Юпітер і Сатурн. Землю вважали центром світу. Після прийняття геліоцентричної моделі Коперника у XVI столітті до списку додали Землю — стало шість.

У 1781 році Вільям Гершель відкрив Уран. Це стало першою планетою, знайденою за допомогою телескопа. Кількість зросла до семи. У 1846 році за математичними розрахунками Урбена Левер’є та Джона Адамса Йоганн Галле виявив Нептун — восьмий об’єкт.

У 1930 році Клайд Томбо за фотографіями виявив Плутон. Довгий час його вважали дев’ятою планетою. Однак у другій половині XX століття астрономи знайшли багато подібних об’єктів за орбітою Нептуна в поясі Койпера. Стало зрозуміло, що Плутон — не унікальний.

У 2005 році відкриття Еріди, яка виявилася масивнішою за Плутон, прискорило перегляд класифікації. На Генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в Празі 2006 року ухвалили формальне визначення планети. Плутон перевели до категорії карликових планет. Кількість повернулася до восьми.

Офіційні критерії планети

Згідно з визначенням Міжнародного астрономічного союзу (IAU), планета Сонячної системи має відповідати трьом умовам одночасно.

Перша умова — об’єкт повинен обертатися навколо Сонця, а не навколо іншої планети чи зірки. Друга — мати достатню масу, щоб власна гравітація надала йому майже сферичної форми. Цей стан називається гідростатичною рівновагою: внутрішній тиск і гравітація врівноважуються, і тіло «округлюється».

Третя, найважливіша для розрізнення, — об’єкт повинен «очистити» свою орбітальну зону. Це означає, що його гравітація домінує в околицях: інші тіла або поглинуті, або виведені на інші орбіти, або стали супутниками. Земля, Юпітер чи Нептун виконали цю роботу за мільярди років. Плутон — ні, бо в поясі Койпера існує багато об’єктів порівнянного розміру, які продовжують «ділити» простір.

Ці три критерії чітко розділяють великі, домінуючі тіла від менших, які залишаються частиною популяції. Саме тому вісім об’єктів отримали статус планет, а інші — ні.

Вісім планет Сонячної системи

Планети поділяють на дві групи за складом і розташуванням. Внутрішні, або земного типу, — Меркурій, Венера, Земля та Марс — розташовані ближче до Сонця, мають тверду поверхню, складаються переважно з силікатів і металів. Зовнішні — Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун — газові та крижані гіганти з потужними атмосферами.

Дані про розміри та відстані планет базуються на матеріалах NASA.

Внутрішні планети невеликі, щільні, з кам’янистими поверхнями. Земля вирізняється наявністю рідкої води та життя. Марс має сліди давніх річок і вулканів, Венера — найгарячіша через парниковий ефект, Меркурій — найближчий і найшвидший.

Зовнішні гіганти формувалися за «лінією замерзання», де вода, аміак і метан могли конденсуватися в лід. Юпітер і Сатурн складаються переважно з водню та гелію, мають потужні магнітні поля та численні супутники. Уран і Нептун містять більше льодів, тому їх називають крижаними гігантами. Нептун демонструє найшвидші вітри в системі — до 2100 км/год.

Карликові планети: чому Плутон та інші не увійшли до списку

Карликові планети відповідають першим двом критеріям IAU — обертаються навколо Сонця та мають сферичну форму, — але не очистили свою орбітальну зону.

Офіційно визнано п’ять таких об’єктів: Церера, Плутон, Хаумеа, Макемаке та Еріда. Церера — єдина карликова планета у внутрішній системі, розташована в головному поясі астероїдів між Марсом і Юпітером. Її діаметр близько 940 км. Вона містить воду у формі льоду та, можливо, підземний океан.

Плутон, Хаумеа та Макемаке обертаються в поясі Койпера — області крижаних тіл за Нептуном. Еріда — у розсіяному диску, ще далі. Плутон має п’ять супутників, складну геологію, розріджену атмосферу та сезонні зміни. Місія New Horizons 2015 року показала, що це активний світ, а не «мертвий» об’єкт, як вважали раніше.

Ці тіла важливі для науки: вони — «будівельні блоки», що залишилися після формування планет. Їх вивчення дає інформацію про умови в зовнішній Сонячній системі мільярди років тому. Однак через присутність багатьох подібних об’єктів вони не домінують у своїх зонах, тому не отримали статусу планет.

Гіпотетична дев’ята планета та пошуки

З 2016 року астрономи обговорюють можливість існування ще однієї великої планети далеко за Нептуном. Гіпотезу висунули Майкл Браун та Костянтин Батигін на основі кластеризації орбіт деяких віддалених транснептунових об’єктів. Передбачувана маса — 5–10 мас Землі, велика піввісь орбіти — кілька сотень астрономічних одиниць, період обертання — 10–20 тисяч років.

Прямих зображень чи підтвердження поки немає. Пошуки тривають за допомогою телескопів, зокрема обсерваторії Вери Рубін, яка почне повноцінну роботу найближчими роками. Деякі дослідження 2025–2026 років ставлять під сумнів частину початкових аргументів, але динамічні аномалії все ще потребують пояснення. Планета Дев’ять, якщо існує, не впливає на поточний рахунок вісім планет.

Чи можливі зміни в класифікації

Частина науковців вважає, що визначення IAU надто жорстке і пропонує «геофізичний» підхід: будь-яке тіло, що обертається навколо Сонця, має сферичну форму і не є супутником іншої планети, варто вважати планетою. У такому разі до списку додали б карликові планети та кілька кандидатів — загалом понад десять об’єктів уже зараз, а з новими відкриттями — ще більше.

Міжнародний астрономічний союз зберігає поточне визначення, оскільки воно краще відображає динамічну структуру системи та процеси формування. Станом на середину 2026 року офіційна кількість залишається вісім. Дебати тривають, але жодних змін у класифікації не ухвалено.

Знання точної структури Сонячної системи безпосередньо впливає на планування місій: від апаратів до Юпітера та Сатурна до зондів, що вивчають пояс Койпера. Для любителів астрономії вісім планет — це доступні цілі для спостережень. Меркурій і Венера видно неозброєним оком у певні періоди, Марс, Юпітер і Сатурн — майже завжди при хороших умовах, Уран і Нептун — у бінокль або невеликий телескоп.

Космос продовжує дивувати. Нові дані з телескопів і зондів можуть уточнити деталі, але базова картина — вісім планет, п’ять офіційно визнаних карликових планет та безліч менших тіл — залишається стабільною. Це результат тривалої роботи поколінь астрономів, яка дозволяє нам краще розуміти своє місце у Всесвіті.