Ліля Мусіхіна про те, з чим доведеться жити нашим дітям

“Коли чесно, я дуже хвилююсь щодо стану земель окупованих нині територій. Я розумію, що кожна міна, кожне зруйноване місто, кожна боєголовка завезена в Крим (якщо вона була завезена), кожна затоплена шахта – це те, з чим доведеться жити нашим дітям.

Рано чи пізно окупанти підуть. Дуже хочу вірити, що рано, але, озираючись навколо, розумію, що навряд чи українці, які нині живуть, ще колись побачать над головою мирне небо…
Мені не байдуже, що там, у Донбасі та в Криму. Я жадібно ловлю кожну новину, але свідома того, що майже нічого не знаю. 


Окупанти знищують і спустошують. Їм байдуже – як прийшли, так підуть. А нашим дітям тут жити. Я не знаю? як вони повертатимуть до життя ці землі.


Тим більше, що агітаційна машина Кремля посилено працює над створенням нового покоління манкуртів та яничарів із дітей, що потрапили під їхній влив. І з кожним днем, місяцем, роком ці діти поступово перетворюються в тих, хто з легкістю стрілятиме в спини нашим теперішнім пластунам, МНКівцям…

Прірва росте.
Земля стогне.
Покоління дітей Донбасу стає втраченим.
І мені страшно.
Бо цей світ – світ радіаційних пустель, світ затомлених шахт, світ зруйнованих міст і мінних полів – і, дай Боже, аби не ядерної зими, – я залишу своїй дитині.
Світ, сповнений тих, хто ненавидітиме її за любов до України.

Нема прощення ворогам. І не буде ніколи… Єдине, що вони ще можуть, – угноїти землю, яку так сплюндрували, власними тілами”, – Ліля Мусіхіна.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.