Настінний розпис Любові Костецької прикрашає будівлі у Польщі, а вдома, у Великому Говилові на Тернопільщині, жінка розфарбувала всі стіни. Художниця-самоучка, яка стала медиком, створила близько тисячі робіт, відкрила власну творчу майстерню, де разом з дітьми і дорослими творять прекрасне. Пані Люба розповіла МедіаТОРу, як їй вдається поєднувати хист і фах.
«Малюю, відколи себе пам’ятаю»
Я самоучка. Творю щодня, відколи себе пам’ятаю. Це як каву пити чи свого роду наркотик. Любов до малювання перейняла від вчителя сільської школи, Івана Михайловича. Завжди хотіла пов’язати життя з творчістю, проте батьки бажали долі вчителя. А вийшло так: як не художник, то і не вчитель. Стала медиком і досі працюю за професією, але не перестаю орудувати фарбами. Картини не змальовую, вони самі з’являються в голові. Думаю, це від уміння мріяти. Якщо людина змогла перенести мрії в реальність і дозволяє собі це робити – вона щаслива!
«Мої роботи прикрашають пів Польщі»
Десять років тому поїхала в Польщу на заробітки, але отримала там власний проєкт. Дизайнерка інтер’єру випадково побачила малюнки в моєму телефоні та замовила розписати стіни 3-поверхового будинку для літніх людей. Я зобразила приємні згадки про їхню молодість. Стіни будинків, ресторанів, шкіл, садочків, поліклінік декорувала і за кордоном, і вдома, на Тернопільщині.
Післякарантинний сюрприз
Хочу дарувати позитив і віру в свої можливості іншим. У Хоросткові відкрила арт-кафе – «Казка», у якому вдається поєднувати і дитячу кімнату, і майстерню. Займаюсь з дітками та дорослими, часто це батьки. На майстер-класи приходять люди, які ніколи не тримали пензлів у руках. Скоро мої діти повернуться в студію, де на них чекає сюрприз. На стінах і підлозі – дрімучий ліс.
Вдома всі стіни розмальовані
Перший розпис на моїй кухні – це українське село. На стіні зображений півень, який будить зранку. А ще – свіжість дощового дня, краєвид села, калина. Я не втрачаю модливості розбавити життя кольорами веселки, а ще постійно вчусь. За кордоном познайомилась із багатьма художниками. Від кожного взяла «родзинку» для творчості.
«Завжди потрапляю в яблучко»
Я часто дарую полотна рідним і друзям. Що зобразити – нерідко вигадую сама. І завжди – «в яблучко». Вгадую почуття і настрій людини. У Польщі одна жінка замовила картину, але на моє вподобання. Чомусь, я вирішила, що це буде Ейфелева вежа. Коли вона побачила результат, то розплакалась. Виявлось, що рідні батьки цієї полячки родом з Франції.
У картин, які мені замовляють, завжди є вау-ефект. Це коли кожна людина бачить те, про що думає і чого бажає.
Я завжди раджу: робіть перший крок, а всі наступні сходини до драбини в житті знайдуться самі собою. Головне – вірити.
