У Тернополі на вулиці Текстильна, 6 на перехожу накинулась безпритульна собака. У результаті – покуси на нозі та порваний одяг. Очевидці події надали жінці допомогу та викликали швидку. Про це у мережі Фейсбук повідомила сама потерпіла – Anna Ponomarenko та додала фото.
– Ніколи не думала, що буду писати подібні пости, але коли ця ситуація сталась зі мною мовчати просто не можливо! Вчора близько 13.15, по вул. Текстильна 6, мене вкусила безпритульна собака, як це сталось я навіть не зрозуміла, а встигла зловити лише її погляд, коли відчула різкий біль позаду коліна, за тим порвані штани, кров і стан шоку. Перехожі люди одразу кинулись мені на допомогу та набрали номер швидкої, розповівши диспетчеру про ситуацію яка щойно відбулась, вони питали поради, як надати мені першу медичну допомогу, а також, що робити з собакою, яка вкусила мене. На що їм відповіли приблизно так: “Ну я не знаю…Та не хай їде в травмпункт, а з собакою, а що з собакою та нічого з нею не робити”.
Після отриманої відповіді, розуміючи що диспетчер м’яко кажучи не компетентна, вони побігли за твариною, оскільки втрачали вже її з полю зору і викликали собі на допомогу поліцію (ну бо якось їм вірилось в те, що це Поліція, і вони мають допомогти, бо на то ж вони і є), я тим часом в сльозах поїхала в травмпункт.
В стані шоку та жаху я залітаю в травмпункт і питаю, що мені робити? Що робити з собакою? На що чую: “Та нічого не робити нехай собі бігає”. Ну ок, не дивлячись на це поки я чекаю своєї черги на прийом та надання хоч якоїсь медичної допомоги (до речі в інтернеті я тоді вже прочитала, що одразу необхідно було промити рану водою та милом, дивно що диспетчери швидкої допомоги цього не знають) мій чоловік їде на місце події і таки шукає ту тварину. По моєму опису він знайшов її (це було не дуже важко зробити, оскільки коли він питав перехожих чи не бачили вони поблизу схожої по моєму опису собаки, то всі охоче показувала де вона “тусується” та розповідали свої болючі історії пов’язані з нею).
Тим часом дійшла моя черга і після обов’язкових, не потрібних питань нарешті лікар взявся оглянути мої рани, промив їх і наклав пов’язку. І я далі починаю питати, що робити з собакою на що він мені відповів, що треба таки шукати її, і якщо вдасться зловити її, то необхідно подивитись номер на кліпсі, якщо він є, і тоді можна буде перевірити коли їй робили останній раз щеплення і чи їй робили його взагалі. Бо якщо їй його робили від сказу, тоді мені робити не має потреби, адже таке щеплення також негативно впливає на здоров’я людини. Але це ще не все, також вияснилось, що в принципі їй щеплення могли не робити, але записати що робили, ну просто тому що воно дорого обходиться. Тому ще краще відловити тварину, та спостерігати за нею 10-15 днів чи вона лишиться жива чи помре, бо якщо вона хвора то як правило має померти. Далі я з тою ногою їду до свого чоловіка, бо ж маю хоча б опізнати ту собаку і допомогти собі. Ми втрьох, я чоловік і його мама, ганяємося близько 5 годин за собакою, ну щоб хоч як мінімум якось глянути її номер, про максимум, щоб виловити її, я тоді навіть не думала. Звичайно це все безрезультатно. Я дзвоню в поліцію і благаю хоч про якусь допомогу, вони присилають мені патруль, для чого він приїхав залишилось загадкою, мало того що вони їхали пів години, то ще й просто поржали і сказали, що нічим допомогти не можуть, і взагалі вони не мають ніякого до того відношення. Ну а хто ж тоді має? Я дзвоню в міську раду, там кажуть також що нічого не знають, нічого не чують і взагалі ці питання не до них.
Сьогодні з самого ранку я знов дзвоню в міську раду і знов розповідаю всю ситуацію, мені дають один номер, ті другий і от я ніби вже говорю з людиною, яка мені може допомогти, яка мені має допомогти, але ж і тут щось пішло не так і вона передзвонює через годину, і я знов чую: “Вибачте, в Тернополі не має жодної служби яка займається виловом тварин. Така служба була, але зараз вона реорганізовується, а іншої немає. От і все, нічим допомогти, на жаль, ми вам не можемо.” Що це? Як таке взагалі може бути? Чому потерпіла особа, чому я, маю бігати цілий день за собакою, а міська рада, поліція, чиновники, нічого не роблять! Причому бігаючи за тою собакою, чоловік 10 розповідало нам, що це вже не перший випадок, що саме ця собака кусає людей! І так вона собі спокійно бігає далі і продовжує нести загрозу для життя та здоров’я людини. І більш того, коли я кажу в міській раді, що вона ж може бути скажена, і продовжувати кусати та заражати людей, що ж тоді? А вони мені у відповідь: “Та нє, вона не може бути скажена, в нас в Тернополі немає скажених собак”. Ну люди, ну ви взагалі в своєму розумі? Якщо ця собака помре через 6 днів на вулиці, то цього ніхто ніколи не дізнається скажена вона була чи ні! І нехай ці “захисники тварин” так звані напишуть що вони про це думають, і що вони пропонують робити з такими улюбленцями! Як на мене, то як мінімум цю собаку треба відвезти в місце далеке від людей, і там тримати її до кінця життя, якщо більше нічого зробити закон не дозволяє! І ця проблема є дійсно великою, кожна людина з якою я спілкувалась ці два дня розказувала такий ж випадок з свого життя або життя свого знайомого, але просто навіть не кожна людина звертається за допомогою, тому що знає що їй очікувати – нічого. Скільки це все ще може продовжуватись?
А ще найбільше мене злить той факт, що куди б я не зверталась, міська рада це, поліція чи лікарня всюди мені говорять одне: “А ми що, та ми нічого, ми нічого не вирішуємо, ми просто робимо те що нам сказали.”
Зрештою, сьогодні я почала курс лікування, але я не опустила руки, я буду писати офіційні звернення, хоча б заради того, щоб не постраждали інші. Можливо я не одна така, що прагну змін, і я вірю що може щось змінитись, і що кожна людина незалежно від того наскільки вона “маленька” може змінити систему, яка так давно склалась, – написала Anna Ponomarenko.