Пауло Коельо — автор «Алхіміка», чиї книги розійшлися тиражем понад 320 мільйонів примірників, раптом став героєм зовсім іншої історії. У березні 2022 року, на сімнадцятий день повномасштабного російського вторгнення, він написав у Twitter кілька рядків, які викликали хвилю обурення від Києва до Варшави. Замість чіткого засудження агресії письменник назвав те, що відбувається, «українською кризою» і «зручним приводом для русофобії».
Ці слова прозвучали особливо різко на тлі бомбардувань житлових кварталів і трагедії в Бучі. Люди, які роками цитували його афоризми про світло і мрії, раптом побачили зовсім іншого Коельо — того, хто воліє говорити про «простих людей» з обох боків, не називаючи агресора. Його позиція швидко стала темою для обговорень у медіа, а в українському сегменті мережі лунали жорсткі відповіді з фото зруйнованих міст.
Ця історія не виникла з нізвідки. За нею стоять давні подорожі письменника, зустріч із Путіним і суперечливі оцінки подій 2014 року. Розберемося, що саме він сказав, як реагували читачі і чи змінилося щось за чотири роки війни.
Що саме написав Пауло Коельо в березні 2022-го
11 березня 2022 року в акаунті @paulocoelho з’явився короткий пост: «Ukraine crisis a convenient excuse for Russophobia». Переклад простий і жорсткий — «українська криза є зручним приводом для русофобії». Через кілька хвилин письменник додав пояснення: він був у Львові, Києві, Одесі, Ялті та Чорнобилі, проїхав десять тисяч кілометрів поїздом від Москви до Владивостока. «Так, є війна, але не звинувачуйте простих людей», — підсумував він.
Назви українських міст він подав у російській транслітерації — Lvov, Odessa, Chernobyl. Ялту, яка вже вісім років перебувала під окупацією, відніс до українських міст. Окремо Коельо прокоментував зростання акцій оборонних компаній: «Як заробити гроші на крові, поті і сльозах росіян і українців. Ганьба!»
Ці пости викликали миттєву реакцію. Українські користувачі надсилали фото зруйнованого Маріуполя, Ірпеня, Харкова. Польські книгарні почали знімати його твори з полиць. Критики нагадували, що «прості люди» в Росії масово підтримували «спецоперацію», а багато хто й досі вірить у пропаганду. Письменник швидко обмежив можливість коментувати свої дописи, а згодом видалив скандальні твіти.
Станом на 2026 рік Коельо так і не повернувся до теми відкрито. Після видалення постів він замовк. Жодних нових заяв про війну, жодних звернень до українських читачів, які колись чекали на нього на Форумі видавців.
Як Коельо раніше ставився до України
У 2004 році бразилець приїхав до Києва і Львова на запрошення видавництва. Міський голова Олександр Омельченко вручив йому нагрудний знак «Знак Пошани». На Форумі видавців у Львові письменник презентував український переклад «Одинадцяти хвилин». Тоді він говорив тепло: «Для мене велика радість приїхати до вас в Україну. Тим більше, що народилися ми з нею в один день — 24 серпня. А в моїй душі Україна вже написала свою книгу».
Віктор Морозов, який перекладав його книги, згадував, як Коельо тікав з офіційних заходів, танцював з хусткою на вечірці і навіть просив навчити його українських лайливих слів. Письменник обіцяв написати кілька статей про Україну для міжнародної преси. Через два роки він знову приїхав, цього разу на запрошення Катерини Ющенко з нагоди роковин Чорнобильської катастрофи.
Проте вже у 2014 році тон змінився. Коельо назвав Революцію Гідності «державним переворотом» і заявив, що Крим після 1954 року «міг вільно сказати “ми цього не хочемо”». Ці слова прозвучали одразу після незаконної анексії півострова. Багато хто тоді вперше запідозрив, що симпатії письменника лежать не на боці України.
Зустріч із Путіним і російський слід
У червні 2006 року Коельо зустрівся з Володимиром Путіним у Ново-Огарьово. Розмова була теплою. Путін хвалив його книги, а письменник відповідав компліментами про «щось спільне в душах російського і бразильського народів». Після поїздки Транссибом він не приховував захоплення масштабами Росії.
Ця зустріч і подальші висловлювання сформували образ людини, яка воліє бачити «простих людей» окремо від режиму. Коли у 2022 році він знову заговорив про «простих росіян», критики нагадали саме цю зустріч. Для багатьох українців це виглядало як спроба зрівняти агресора і жертву під красивими формулами про людяність.
Позиція Коельо виявилася типовою для частини західних інтелектуалів, які намагалися зберегти «нейтральність» навіть тоді, коли міста України горіли.
Хронологія ключових заяв
Таблиця нижче показує, як змінювалася риторика письменника щодо України протягом двох десятиліть.
| Рік | Подія | Заява або позиція Коельо |
|---|---|---|
| 2004 | Візит до Києва і Львова | Теплі слова про спільний день народження з Україною, обіцянка писати статті |
| 2006 | Зустріч із Путіним | Компліменти російському народу і президенту |
| 2014 | Анексія Криму і Революція Гідності | Назвав революцію переворотом, виправдовував право Криму «сказати ні» |
| 2022 | Повномасштабне вторгнення | «Українська криза — зручний привід для русофобії», заклик не звинувачувати «простих людей» |
| 2022–2026 | Після скандалу | Видалення постів і повне мовчання |
Дані зібрані на основі публікацій українських медіа, зокрема матеріалів chytomo.com та 24tv.ua.
Реакція суспільства і наслідки
Українські читачі, які колись стояли в чергах за автографами, відчули зраду. Перекладач Віктор Морозов прибрав спільні фото зі свого сайту і відкрито сказав, що розлюбив письменника. У Польщі книгарні відмовилися продавати його твори. У соцмережах з’явилися сотні коментарів із фотографіями зруйнованих будинків і словами «скажіть це жителям Маріуполя».
Коельо намагався захищатися, нагадуючи про свої подорожі. Проте аргумент «я там був» не спрацював. Люди бачили, що він використовує досвід 2004 року, щоб говорити про війну 2022-го, не називаючи речі своїми іменами. Для багатьох це стало прикладом того, як красиві метафори можуть маскувати відсутність чіткої моральної позиції.
Мовчання після видалення твітів виявилося гучнішим за будь-які слова. Поки інші письменники — від Оксани Забужко до західних авторів — відкрито підтримували Україну, Коельо обрав тишу. Станом на серпень 2026 року ця тиша триває.
Його історія показує, наскільки крихкою може бути репутація навіть найпопулярнішого автора. Книги про воїнів світла і алхіміків залишаються на полицях, але для багатьох українських читачів ім’я Пауло Коельо тепер асоціюється не з мріями, а з відмовою назвати війну війною.
